Штучний інтелект у праві: еволюція доктринальних підходів та сучасні дефініції

Анотація

Статтю присвячено теоретико-правовому аналізу становлення та еволюції категорії «штучний інтелект» у сучасній юридичній доктрині з урахуванням завдань публічного адміністрування та адміністративно-правового регулювання. Обґрунтовано, що стрімкий розвиток і практична експансія технологій ШІ зумовлюють потребу уточнення змісту базових понять, від яких залежить визначеність повноважень суб’єктів владних повноважень, меж адміністративного втручання, стандартів належної процедури та механізмів юридичної відповідальності. Показано, що дефініційна невизначеність ускладнює формування узгодженої термінології, побудову режимів контролю й нагляду, а також коректне відмежування систем ШІ від традиційного програмного забезпечення у правозастосуванні. Проаналізовано ключові доктринальні підходи до окреслення правової природи ШІ – функціональний, техніко-правовий, ризик-орієнтований та інституційний – із визначенням їх пояснювальних можливостей і регуляторних обмежень, зокрема щодо автономності ухвалення рішень, навчання, адаптивності та юридично значущого впливу результатів на фізичне чи цифрове середовище. Окрему увагу приділено міжнародним і європейським підходам, відображеним у документах ОЕСР, Ради Європи, ООН та Акті ЄС про штучний інтелект, які задають методологічні орієнтири для національних правопорядків і закріплюють пріоритети захисту прав людини, прозорості, підзвітності та людського контролю. Доведено, що українська правова доктрина перебуває на етапі систематизації напрацювань і поступового наближення до європейської моделі диференційованого, ризик-орієнтованого регулювання. Зроблено висновок, що вироблення концептуально узгодженої юридичної дефініції ШІ є необхідною передумовою підвищення ефективності публічної адміністрації, зміцнення правової визначеності та адаптації правової системи України до умов цифрової трансформації. Обґрунтовано доцільність поєднання технічних стандартів із адміністративно-правовими інструментами: оцінкою ризиків, аудитом алгоритмів та забезпеченням принципів законності, пропорційності, недискримінації і можливості ефективного оскарження.