Місце судової влади в системі стримувань і противаг: теоретико-правові засади

Анотація

У статті здійснено аналіз системи стримувань і противаг як фундаментального принципу організації державної влади та визначено місце і роль судової влади в механізмі забезпечення балансу між гілками влади. Обґрунтовано, що система стримувань і противаг є невід’ємним елементом концепції поділу державної влади та становить сукупність законодавчо закріплених повноважень, засобів, форм, методів і процедур, головним завданням яких є недопущення домінування однієї гілки влади над іншою та досягнення динамічної рівноваги між ними.

Досліджено окремі історико-правові передумови становлення системи стримувань і противаг та її еволюцію від елементарних форм обмеження влади у давніх цивілізаціях до сучасних конституційних механізмів. Встановлено, що механізм стримувань і противаг не є штучною теоретичною конструкцією, а становить органічне продовження соціальної сутності людини та її прагнення до справедливості у владних відносинах.

Визначено особливе місце судової влади в механізмі стримувань і противаг. Аргументовано, що судова влада виступає своєрідним гарантом рівноваги між законодавчою та виконавчою гілками влади, забезпечуючи безперервне функціонування всього державного механізму на засадах верховенства права. Проаналізовано специфічні риси судової влади, що відрізняють її від інших гілок, зокрема організаційну відокремленість, функції конституційного нагляду та судового контролю за законністю діяльності інших гілок державної влади.

Обґрунтовано, що незалежність та самостійність судової влади є фундаментальними передумовами ефективної реалізації нею стримуючої функції. Визначено гарантії такої незалежності, серед яких загальнообов’язковий характер судових рішень, юридична відповідальність за їх невиконання та неухильне дотримання законодавчих вимог щодо судових інституцій і процедур.

Акцентовано увагу на актуальності досліджуваної проблематики в умовах сучасних трансформаційних процесів в Україні, зумовлених євроінтеграційними прагненнями держави та необхідністю вдосконалення механізмів взаємодії між гілками влади. Наголошено, що будь-яка форма такої взаємодії має здійснюватися з обов’язковим дотриманням принципу незалежності судів та суддів, що є запорукою справедливості та безсторонності правосуддя, забезпечує належний рівень суспільної довіри до судової системи та сприяє утвердженню України як демократичної правової держави.