Оскарження фраудаторних дій боржника за законодавством України та інших країн: компаративний аналіз

Анотація

Стаття присвячена порівняльно-правовому аналізу оскарження правочинів та майнових дій боржника в межах справи про банкрутство, які спричинили шкоду кредиторам.

Перше законодавче регулювання інституту оскарження фраудаторних правочинів, а також практичні та наукові напрацювання вбачаються ще з часів римського права. В подальшому цей інститут почав активно запроваджуватись в багатьох країнах сучасної Європи. В Україні відповідне регулювання було закріплено в 1992 році в Законі України «Про банкрутство», проте широкого застосування вказаний інститут набув тільки в останні роки.

В статті проаналізовано першоджерела, а саме відповідні норми Розділу «Банкрутство» Кодексу США, Книги VI Комерційного кодексу Франції, Кодексу Німеччини з процедур банкрутства та Закону Польщі про банкрутство, порівняно правове регулювання відповідних інститутів з нормами українського законодавства, а саме ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Встановлено, що регулювання в Україні інституту оскарження фраудаторних правочинів відповідає світовим напрацюванням та тенденціям, дає можливість ефективно захистити порушені права кредиторів та забезпечити досягнення цілей процедури банкрутства.

Виявлено прогресивні сторони українського права, зокрема, надання права на оскарження фраудаторних правочинів кредиторам у справі про банкрутство на відміну від законодавства досліджуваних країн, де це є виключною компетенцією арбітражного керуючого. Збільшення кола ініціаторів максимально сприяє законним процедурам банкрутства, оскільки правова позиція кредитора, який не впливає на призначення арбітражного керуючого, може суттєво відрізнятись, а обмеження його права на захист негативно впливає на задоволення вимог кредиторів.

Також розглянуто можливість рецепції певних елементів правового регулювання відповідних відносин, зокрема, визначення спеціальних умов подовження строку підозрілого періоду у виняткових випадках. На даний момент термін підозрілого періоду становить ретроспективно три роки з дня відкриття провадження у справі про банкрутство та подовженню не підлягає. Автором, з урахуванням іноземного досвіду, запропоновано встановити можливість збільшення вказаного періоду із встановленням виключного переліку виняткових випадків, коли строк може бути продовжено з метою захисту інтересів кредиторів та протидії зловживанням недобросовісних боржників.