Строки, що застосовуються під час визнання правочинів боржника недійсними у процедурі банкрутства

Анотація

Кодекс України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ) по-новому врегулював цілий ряд інститутів права неспроможності (банкрутства), у тому числі зміни торкнулись інституту визнання правочинів боржника недійсними. Стаття 42 КУзПБ передбачає підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані господарським судом недійсними у межах справи про банкрутство.

Метою статті є розкриття особливостей застосування строків під час визнання правочинів боржника недійсними у межах справи про банкрутство, виявлення проблемних аспектів, що виникають під час застосування позовної давності та «підозрілого періоду» у справі про банкрутство, виявлення спільних та відмінних рис даних строків.

За результатами проведеного дослідження автор доходить висновку, що розглядаючи справи про визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, господарський суд застосовує як загальні положення про позовну давність, передбачені цивільним законодавством, так і особливий трирічний строк, передбачений ст. 42 КУзПБ. Строк, передбачений ст. 42 КУзПБ, який у теорії конкурсного процесу називають «підозрілим періодом», на перший погляд, може нагадувати строк позовної давності, але суттєво від нього відрізняється. По-перше, позовна давність є проміжком часу, який відведено особі для можливості звернення до суду за захистом свого порушеного права, а «підозрілий період» визначає проміжок часу, в який господарським судом оцінюються правочини боржника з точки зору їх відповідності добросовісності та впливу на платоспроможність боржника. По-друге, початком відліку строку позовної давності є момент, коли особа дізналася або могла була дізнатися про порушення свого права, тоді як для відліку строку «підозрілого періоду» ключовою є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. По-третє, строк позовної давності за наявності певних умов може перериватися, зупинятися, поновлюватися, тоді як трирічний строк, передбачений ст. 42 КУзПБ, є присікальним, чітко визначеним, і поновленню не підлягає.