Відмова у видачі особи в порядку екстрадиції як гарантія захисту прав людини: проблемні аспекти

Анотація

Ця стаття присвячена проблемним аспектам реалізації процедури екстрадиції при наданні правової допомоги у кримінальних справах. Автором було поставлено мету дослідити основні підстави відмови у видачі особи в порядку екстрадиції в контексті забезпечення прав людини. До елементів наукової новизни дослідження слід віднести наступні висновки, результати та пропозиції автора: по-перше, обґрунтовано, що в сучасних умовах за жодних підстав екстрадиція не повинна порушувати права людини, що обумовлюється антропоцентричим вектором розвитку, як внутрішньонаціональних правових систем, так і міжнародної правової системи; по-друге, запропоновано розрізняти два різновиди екстрадиції: міждержавну та міжнародну; по-третє, автором доведено, що контроль за дотриманням прав людини державою, що видала особу, може включати наступне: право на перевірку стану дотримання прав людини, право на зустріч з екстрадийованою особою з метою з’ясування її реального становища, право вимагати надавати звіт від запитуваної держави про стан дотримання прав екстрадийованої особи, право вимагати повернути екстрадийовану особу у разі порушенні її прав; по-четверте, внесено пропозицію запровадити на рівні внутрішнього національного кримінального процесуального законодавства видачу усіх без виключення індивідів, у тому числі і власних громадян, яких підозрюють у вчиненні міжнародних злочинів чи засуджено за такі злочини на підставі вироку суду, що сприятиме не тільки унеможливленню ситуації уникнення винних осіб від відповідальності, а й слугуватиме певним превентивним заходом. Робиться висновок про те, що процедура екстрадиції є доволі складною, яка може супроводжуватися певними труднощами на практиці, але це за жодних обставин не означає, що учасники таких відносин мають нівелювати правами людини, порушуючи їх чи ігноруючи ними.