Аудіо-, відеоконтроль особи як засіб встановлення події кримінального правопорушення у кримінальному провадженні

Анотація

У статті розглянуто питання проведення «аудіо-, відеоконтролю особи» (ст. 260 Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК)) слідчими органу досудового розслідування, оперативними підрозділами. Неналежне здійснення нагляду прокурором за дотриманням прав і свобод особи під час проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, призводить до визнання судом доказів у кримінальному провадженні не допустимими і обумовлює втрату фактичних даних, що встановлюють обставини події кримінального правопорушення, а саме: часу, місця, способу та інших обставин вчинення кримінального правопорушення, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК.

Практика проведення негласних слідчих (розшукових)дій (далі – НС(Р)Д) у вітчизняному законодавстві відносно нова. Їхнє проведення здійснюється із набуттям чинності КПК у 2012 році, до якого включено главу 21 «негласні слідчі (розшукові) дії». НС(Р)Д у порівнянні із слідчими розшуковими діями (далі – СРД) є набагато обмежуючими відносно осіб, бо проводяться без їх відома, а процесуально-правові норми, які забезпечують проведення аудіо-, відеоконтроль не є досконалими, і тому на практиці виникають питання стосовно їх тлумачення та застосування.

Із судової практики наведено приклади визнання недопустимим доказом фактичних даних про неформальне спілкування особи з оперативними працівниками, прокурором під час проведення НС(Р)Д аудіо,- відеоконтролю особи, неправильний вибір НС(Р)Д, що полягає в проведенні аудіо-, відеоконтролю місця в межах ухвали слідчого судді апеляційного суду про дозвіл на проведення аудіо,- відеоконтролю особи, невідповідність змісту протоколу НС(Р)Д із характером процесуальної дії, недотримання вимог щодо складання протоколів, які визначено в ч. 3 ст. 104 КПК, що призводить до втрати доказової інформації за результатами проведеної НС(Р)Д.