Самогубство та замах на самогубство потерпілого: розмежування злочинів, передбачених ст. ст. 120 та 166 КК України

Анотація

У статті приділено увагу проблемі визнання самогубства суспільно небезпечним наслідком злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК України). Вивчена судова практика застосування ст. 166 КК України за 2010- 2023 роки (688 вироків), правові висновки суду касаційної інстанції з питань застосування низки норм права. З урахуванням доктрини кримінального права та правозастосовної практики застосування цієї статті, запропоновано визнавати суспільно небезпечним наслідком злочину, передбаченого ст. 166 КК України, не тільки самогубство дитини чи особи, визнаної недієздатною (обмежено дієздатною), а й замах на самогубство потерпілого. У результаті аналізу об’єктивних і суб’єктивних ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст. 120 «Доведення до самогубства» та ст. 166 «Злісне невиконання обовʼязків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування» КК України, проведено їх розмежування. Наголошується, що систематичність, як обов’язкова ознака діяння в обох кримінальних правопорушеннях, не дає підстав для висновку про те, що злочин, передбачений ст. 166 КК України, може виражатися у фізичному чи психологічному насильстві, що свідчить про активну агресивну поведінку особи, або ж жорстокому ставленні до потерпілого. Наводяться декілька варіантів кваліфікації діяння залежно від різного психологічного ставлення винного до наслідків, що настали, у виді доведення до самогубства або замаху на самогубство. Для охоплення випадків умисної бездіяльності особи, яка може полягати, зокрема, у невиконанні обовʼязків по догляду за дитиною або особою, визнаною обмежено дієздатною (недієздатною), запропоновано замінити у ч. 1 ст. 120 КК України словосполучення «інші дії» на «інше діяння».