Реквізиція як підстава припинення права власності в умовах воєнного стану

Анотація

 Статтю присвячено дослідженню особливостей здійснення реквізиції в умовах воєнного стану. Акцентовано, що незважаючи на принцип непорушності права власності, на законодавчому рівні закріплена можливість примусового оплатного відчуження права власності.

Констатовано, що для визначення правомірності втручання у право приватної власності шляхом реквізиції необхідно враховувати критерії трискладового тесту: законність втручання, суспільна необхідність і пропорційність.

Підтримано позицію науковців, які стверджують, що підставою реквізиції в умовах воєнного стану є юридичний склад. На основі проведеного аналізу законодавчих положень виокремлено основні ознаки, притаманні реквізиції: покликана задовольняти суспільні інтереси; здійснюється за умови настання чи ймовірності настання надзвичайних обставин; проводиться в адміністративному, а не судовому порядку; спеціальний суб’єкт, уповноважений на прийняття рішення про примусове відчуження; є підставою виникнення права державної власності та припинення права приватної власності; має оплатний характер (попереднє або наступне відшкодування вартості); після припинення надзвичайних обставин колишній власник наділений правом вимоги повернення реквізованого майна, якщо воно збереглося.

Підкреслено, що реквізиція повинна супроводжуватися чітким документальним оформленням: для підтвердження факту примусового відчуження майна складається акт, невід’ємним додатком до якого є документ, що містить висновок про вартість майна. Констатовано, що момент припинення права власності у власника та виникнення його у держави пов’язується з датою підписання акту про примусове відчуження майна.

Встановлено, що об’єктом реквізиції може бути як індивідуально визначене майно, так і майно, наділене родовими ознаками. Тому запропоновано уніфікувати положення Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» з приписами ЦК України. Підкреслено, що незважаючи на відсутність прямої вказівки у Земельному кодексі України, реквізиція є однією з підстав примусового припинення права власності на земельні ділянки. Зроблено висновок, що здійснення реквізиції є підставою припинення не лише права власності, а й речових прав на чуже майно.

Визначено, що власник може оскаржити оцінку реквізованого майна шляхом пред’явлення позову про відшкодування його вартості. Розкрито особливості повернення майна, яке було примусово відчужено поза волею власника.

Констатовано, що спір про оскарження актів про примусове відчуження є приватноправовим, оскільки має місце посягання на речове право особи.