Особливості досудового розслідування злочинів проти статевої недоторканості дітей, що вчинені в умовах збройного конфлікту

Анотація

Актуальність статті обумовлена тим, що багато дітей з початку повномасштабного вторгнення були вивезені за межі країни і мета осіб, які сприяли їх переміщенню через державний кордон, не завжди була благою.

Також сьогодні наша правоохоронна і судова система не має доступу до тимчасово окупованих територій, що сприяє вчиненню злочинів пов’язаних з порушенням статевої свободи та недоторканості.

Метою статті є розроблення рекомендацій щодо оптимізації досудового розслідування злочинів проти статевої недоторканості дітей, що вчинені в умовах збройного конфлікту.

Під час збору доказів у провадженнях щодо сексуального насильства, пов’язаного із збройним конфліктом, слід враховувати перепони, які можуть стати на заваді під час:      огляду місця події (виходячи з об’єктивних обставин, дістатися та здійснити огляд місця події може бути неможливо через його знищення, розташування на тимчасово окупованій території чи в зоні бойових дій); допиту  свідків і потерпілих (місце перебування свідків може бути невідомим або ж вони можуть перебувати за межами доступу (виїхати за кордон або в іншу місцевість); потерпіла особа може перебувати у пригніченому стані, відмовитися від надання свідчень через зневіру в те, що кривдника буде покарано, або ж через те, що боїться його помсти; допит неповнолітніх або малолітніх потерпілих та свідків може бути ускладнений через неможливість виконати вимоги ст. 226 КПК України і застосувати методику «Зелена кімната»); зняття показань технічних приладів і технічних засобів, які мають функції фото- , кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису; отримання зразків для експертизи (із моменту вчинення сексуального насильства може пройти тривалий час, у зв’язку з чим, зокрема сліди біологічного походження можуть бути знищені).

Робиться висновок про те, що сексуальне насильство щодо дітей охоплюється поняттям «порушення законів та звичаїв війни» і може бути кваліфіковано за ст. 438 КК України з обов’язковим врахуванням положень міжнародного гуманітарного права.

Також важливо враховувати ті перепони, що можуть стати на заваді притягненню до відповідальності осіб, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні злочинів зазначеної категорії.