Ознаки комбатанта. Порівняльний аналіз в контексті міжнародного та внутрішньодержавного збройних конфліктів

Анотація

Розглядається питання пов’язане з особливостями визначення характерних ознак комбатанта під час збройного конфлікту. Аналізуються положення міжнародних конвенцій та національного законодавства України які регулюють відносини під час збройного конфлікту між воюючими сторонами та визначають статус учасників збройного конфлікту. Значна увага приділяється автором аналізу таких міжнародних правових актів як Женевська Конвенція ІІІ від 1949р. “Про захист військовополонених“ та Додатковий протокол І 1977 року. Зокрема, важливими положеннями Женевської конвенції є вказівка, що крім положень,  які  виконуються  в мирний час,  ця Конвенція застосовується в усіх  випадках  оголошеної  війни  чи  будь-якого іншого збройного конфлікту,  що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо стан війни не визнаний однією з них. Конвенція також  застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території Високої Договірної Сторони,  навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір.

          Не менш актуальними в даний час є і норми Додаткового протоколу І 1977 року.

          Ключовим в аналізі зазначеного документу є положення, що у випадках,  не передбачених  цим  Протоколом  або  іншими міжнародними угодами,  цивільні особи й комбатанти залишаються під захистом і дією принципів  міжнародного  права,  що  випливають  з усталених  звичаїв,  з  принципів гуманності та з вимог суспільної свідомості. Цей  Протокол,  що  доповнює  Женевські  конвенції  від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни,  застосовується при ситуаціях, зазначених у статті 2, спільній для цих Конвенцій.Ситуації, згадані в попередньому пункті, включають збройні конфлікти,  в  яких  народи  ведуть  боротьбу  проти колоніального панування,  іноземної  окупації   та   расистських   режимів   для здійснення  свого права на самовизначення,  закріпленого в Статуті Організації Об'єднаних  Націй  та  в Декларації про принципи міжнародного права,  що  стосуються  дружніх  відносин  і співробітництва  між  державами  відповідно до Статуту Організації

Об'єднаних Націй.

          Автор намагається виділити характерні ознаки, які вказують на приналежність комбатантів до законних учасників як міжнародного збройного конфлікту так і виділити учасників руху опору, що можуть належити до законних комбатантів та якісно відрізняють їх від найманців та інших незаконних учасників збройного конфлікту.

  Вступивши у нове, третє тисячоліття, людство не змогло позбавитись старих проблем, які кожен раз нагадують про себе разом з появою чергового збройного конфлікту. Не виключенням, на жаль, стала і Україна, на території якої з 2014 року триває збройна агресія рф. Наслідком агресії стало повномаштабне вторгнення на територію України російських військ 24 лютого 2022 року. По суті на території України з 2014 року йде міжнародний збройний конфлікт різної інтесивності, який перейшов у повномаштабні бойові дії по всій країні з 24 лютого 2022 року.

Сучасні міжнародні відносини характеризуються зміною характеру конфлікту, появою ряду нових категорій та ситуацій, збільшенням числа жертв серед цивільного населення, все більшою інтернаціоналізацією збройних конфліктів неміжнародного характеру. У зв’язку з цим питання ідентифікації комбатантів під час збройного конфлікту є надзвичайно актуальним.

Не обійшов увагою автор і національне законодавство України в питанні ідентифікації військовослужбовців регулярних збройних сил. Так, ґрунтовному аналізу піддалися норми Закону України “Про оборону України“ та Положення про підрозділи (загони) спеціального призначення Національної гвардії України від 09.07.2014р., за № 651.

Дана стаття фактично підтверджує актуальність застосування міжнародного гуманітарного права в національному законодавстві та вказує на значні прогалини, які не можуть бути заповненні без допомоги міжнародного права в цілому.

Своєю роботою автор намагається привернути увагу вітчизняних законодавців до проблем імплементації міжнародного гуманітарного права в національне право України, та виокремити найбільш вагомі напрямки в цій сфері.