Правове забезпечення раціонального природокористування в умовах воєнного стану

Анотація

Стаття присвячена актуальній на сьогоднішній день проблемі правового забезпечення раціонального природокористування в умовах воєнного стану. Право природокористування, з точки зору теоретичних основ, розглядається в трьох іпостасях як правовий інститут, як суб’єктивне право, як правовідносини. У наукових колах точаться дискусії навколо теми застосування категорій «правового регулювання», «правового забезпечення» та «управління». Узагальнено, правове регулювання права природокористування можна умовно поділити на три групи. Перша, включає в себе загальні положення законодавства щодо забезпечення права загального природокористування. Другу групу складають спеціальні норми вітчизняного законодавства щодо забезпечення права спеціального природокористування. Третю групу також умовно ділимо на дві частини: застосування міжнародних принципів раціонального природокористування та сталого розвитку; адаптаційне природокористування, з дотриманням принципу «не нашкодити», в умовах правового режиму воєнного стану.

Простежується, що управління здійснюване військовим командуванням та органами державної влади у воєнний час має вагомий влив на забезпечення національної безпеки, регулювання в системі управління національним господарством та характеризується допустимістю обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, щоправда законом передбачається строк дії цих обмежень. У статті відзначено, що зміна в організації здійснення управління, впливає на процедури його здійснення в правовому режимі воєнного стану.

Автор дає узагальнену характеристику у викладенні поглядів щодо забезпечення сталого розвитку на умовах раціонального природокористування як першооснови для економічної безпеки України в умовах воєнного стану.

У статті розкриваються процеси внесених змін та доповнень до законодавства, що дозволяють змінювати правовий режим земель для релокованих підприємств. З однієї сторони це питання вирішується за допомогою правового регулювання, а з іншої – необхідно вести мову про підтримку бізнесу, чия діяльність є екологічно спрямованою та інноваційною. Автор прагне донести думку, що війна в жодному разі не має стати причиною порушення принципів раціонального природокористування та сталого розвитку регіонів для нових підприємств.

Збереження якісного та кількісного стану природних ресурсів України в умовах ведення агресивних бойових дій видається вкрай не оптимістичним на тлі обстрілів, бомбардування, мінування, підпалів природних об’єктів, не кажучи вже про інші види забруднень в ході війни. Насправді за допомогою ведення моніторингового та кадастрового спостереження ми можемо порівняти стан природних ресурсів і взагалі природних об’єктів за якісними і кількісними показниками до війни, в процесі та після, що стане у нагоді для документування воєнних злочинів.