Шляхи розв’язання проблеми розливів нафти в Чорному морі у зв’язку з російською збройною агресією (на прикладі американського та міжнародного досвіду боротьби з розливами нафти)

Анотація

Чорне море є внутрішнім морем, тобто ізольованим від Світового океану. Беручи до уваги те, що Чорне море з’єднано лише з Середземним морем через Турецькі протоки, воно є дуже екологічно вразливим. Збройний конфлікт незмінно негативно впливає на стан довкілля. Розливи нафти, які сталися через російське вторгнення, радикально змінили екосистему Чорного моря, а згодом будуть серйозно загрожувати його біорізноманітності та екосистемі усього узбережжя в цілому. Протягом останніх 20-30 років, ще до повномасштабного російського вторгнення, фахівці Українського наукового центру екології моря спільно з проектом EMBLAS були глибоко стурбовані змінами в Чорному морі.

            Ще більш разючі зміни в екосистемі Чорного моря відбулися в червні 2022 року, коли російські війська націлили на покинутий вантажний танкер, що дрейфував у північній частині Чорного моря дві протикорабельні ракети [1]. Судно було завантаженим близько 600 тоннами дизельного палива і таким чином покинуті танкери з тисячами бочок дизельного палива стали «екологічною бомбою уповільненої дії» в акваторії Чорного моря [2].

            Що стосується існуючої нормативної бази з захисту Чорного моря, то в 1992 році шість прибережних країн (Болгарія, Грузія, Румунія, Російська Федерація, Туреччина та Україна) підписали та ратифікували Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення. Відтоді Комісія із захисту від забруднення Чорного моря відповідає за стале управління Чорним морем. Реальна ефективність цієї Комісії виявилася дуже низькою з огляду на те, що з 24 лютого 2022 року не було прийнято жодного акту щодо збереження Чорного моря в умовах російського вторгнення.

            Дійсно, закони про збройні конфлікти також забезпечують певний правовий захист природи, хоча ці закони неоднозначні та мають суворі обмеження. Наприклад, є щойно ухвалений проєкт принципів збереження навколишнього середовища у зв’язку зі збройним конфліктом Комісією з міжнародного права ООН. Реальна ефективність цього проєкту на цей момент є невідомою.

            Таким чином, за відсутності адекватних міжнародних механізмів для негайного усунення розливів нафти, варто взяти до уваги добре сформовану систему реагування федерального уряду США для протидії та боротьби з викидами нафти у судноплавні води. Ця система є надзвичайно ефективною, оскільки функціонує через добре сформовану спільну мережу федеральних, штатних і локальних державних установ. Україні бракує такої скоординованої співпраці, і тому державні органи не можуть належним чином відреагувати на значне забруднення Чорного моря.

            Таким чином, ми, по-перше, розкриємо існуючі міжнародні механізми боротьби з розливами нафти, та, по-друге, проаналізуємо урядову політику США з боротьби з розливами нафти на прикладі розливу нафти Exxon Valdez, застосувавши його до існуючої природоохоронної політики в Україні. Тобто, метою статті є визначення того, як існуючі міжнародні механізми можуть захистити навколишнє середовище Чорного моря, які є правові прогалини в механізмах міжнародного та українського правового реагування. Іншою метою є визначити, як урядова політика США впоралася з розливами нафти, щоб запропонувати шляхи більш ефективної співпраці для української урядової політики з боротьби з забрудненням.