Теоретичні підходи до посвідчення консулом заповітів

Анотація

Стаття присвячена теоретичному аналізу  процедури посвідчення нотаріусом та консулом заповітів. Зроблено акцент, що посвідчення заповітів нотаріусом відрізняється від їх посвідчення консулом, оскільки вони здійснюють свою діяльність в іноземних країнах та  можуть застосовувати не тільки норми законодавства України, а й міжнародні договори та законодавство іноземних держав.  Автором  запропоновано такий   вид заповіту як «заповіт з іноземним елементом», процедура посвідчення якого має свої особливості. Іноземець може звернутися до українського консула з проханням посвідчити  заповіт, але  консул  зможе його посвідчити лише за умови, що він буде пов’язаний з суб’єктами, які проживають в Україні, чи буде стосуватися майна, що знаходиться на території України. Забезпечення таємниці заповіту у консулів зумовлена тим, що він буде знаходитися під декількома ступенями захисту: нотаріальною таємницею, а також недоторканістю дипломатичних і консульських приміщень від органів державної влади. Тому, з урахуванням  цим ступенів захисту доцільно посвідчувати заповіти у консулів. Але при посвідчені заповіту  у іноземного  нотаріуса  він потраплятиме в систему реєстрації заповітів цієї країни, а посвідчений в українського консула заповіт – в правову систему України, якщо інше не буде обумовлено самим заповідачем. Висловлено бачення щодо порядку реєстрації консулом заповітів згідно Базельської конвенції про запровадження системи реєстрації заповітів та  запропоновано  теоретичні підходи вирішення деяких практичних ситуації з реєстрації та архівного зберігання заповітів, посвідчених консулом. Обгрунтована авторська думка про можливість консула посвідчувати секретний заповіт подружжя.  Акцент зроблено на теоретичних підходах до виду нотаріального провадження та деяких особливостях стадій нотаріального посвідчення консулом заповіту та консультативній діяльності консула  з заявником щодо вибору найліпшого способу охорони його  майна, прав та  інтересів на випадок смерті шляхом надання йому розробленої консулом Пам’ятки про заповіт, його матеріальну природу, процедуру посвідчення та реєстрації із проєктами  заповіту для  попереднього ознайомлення і опрацювання  їх заявником.