Право особи на таємницю кореспонденції: питання публічно-правової та приватно-правової термінології

Анотація

У статті досліджують проблеми публічно-правової та приватно-правової термінології у сфері охорони таємниці кореспонденції. Виявлено низку відмінностей та колізій у застосуванні термінів на рівні міжнародно-правових актів та національного законодавства України. З’ясовано, що конституційне право на таємницю листування, телефонних розмов та кореспонденції є єдиним за своїм змістом правом особи, яке доцільно визначати як право на таємницю кореспонденції. У сфері публічного права право особи на таємницю кореспонденції захищається шляхом встановлення заборон, а також форм і заходів відповідальності за їх порушення. У приватно-правовій сфері охорона права на таємницю кореспонденції здійснюється через визначення позитивного змісту цього права та наділення особи конкретними повноваженнями для його реалізації.

Відповідно до норм конституційного та кримінального законодавства об’єктом права на таємницю є листування, телефонні розмови та кореспонденція, тоді як у нормах цивільного законодавства таким об’єктом є «кореспонденція», що охоплює всі види і засоби комунікації, які використовує особа, включаючи телефонні розмови, будь-який обмін листами тощо.

У текстах нормативно-правових актів як тотожні фігурують  терміни «приватне життя» та «особисте життя»; при цьому у нормах кримінального процесуального права закріплене «право на спілкування», якого немає ні в нормах цивільного законодавства, ні в доктрині приватного права, де широко використовується «право на приватність». За міжнародними нормами право на таємницю кореспонденції є елементом права на приватність, але ця ідея не втілена в законодавстві України, в якому таке право охороняється як самостійне право особи. За своїм змістом право особи на таємницю кореспонденції пов’язане з поняттям приватного життя людини і безумовно є елементом її приватності. Тому незалежно від змісту кореспонденції, право особи на таємницю її кореспонденції має захищатися як таке право, непорушність якого є умовою непорушності поваги до приватного життя особи.