Правова природа доказу у міжнародній доктрині конституційного права

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.24144/2307-3322.2022.72.16

Ключові слова:

доказ, конституційне правосуддя, конституційний дизайн, процедура доказування

Анотація

Стаття присвячена актуальним, однак малодослідженим питанням, пов’язаним із формуванням доказової бази у доктрині конституційного права. Легітимація конституційного процесу доказами може бути успішною незалежно від мети, яку віддають перевагу суб’єкти конституції. Якщо конституційний дизайн надає пріоритет меті істотної легітимності, він легітимізує широкі повноваження конституційного судді через потребу максимізувати зібрані докази. Якщо, навпаки, конституційний дизайн надає пріоритет меті процесуальної легітимності, він узаконює функцію конституційного судді через розвиток справедливої ​​процедури доказування. Таким чином результат судового розгляду може легше отримати схвалення громади та зміцнити довіру до функціонування конституційного правосуддя. Основне право на докази має конституційний захист у тій мірі, в якій воно є імпліцитним змістом права на належний судовий процес. Особливу увагу автор приділяє визначенню змісту поняття доказування у конституційному судовому процесі на аналізі норм міжнародного конституційного права, яким властива наявність сукупності певних методів пізнання, тобто науково обумовлених та практично апробованих раціональних способів або системи способів отримання необхідного обсягу знань для прийняття об’єктивного та обґрунтованого рішення. Під доказуванням у судовому конституційному процесі слід розуміти певний процес пізнання суб’єктами цього процесу — суддями та орнаном конституційної юрисдикції в цілому, який реалізовується як збирання, перевірка й оцінка доказів. У цьому надзвичайно складному інтелектуальному процесі важливу роль відіграє доказування (доведення) як логічна дія, в ході якої обґрунтовується і встановлюється істинність думки чи позиції.

У результаті опрацювання даної тематики, автором було досліджено та виділено два дискурси щодо процесуальної легітимації. У першому випадку легітимація є результатом перевірки процедури випробування, яка відбувається перед звичайним суддею. У другому випадку легітимація є результатом відсутності складної процедури доказування перед конституційним суддею.

Посилання

A. Stein, Foundations of Evidence Law, Oxford, Oxford University Press, 2008.

E. Vergès, G. Vial et O. Leclerc, Droit de la preuve, Paris, PUF, 2015, p. 5-6

J. Ferrer Beltrán, La valoración racional de la prueba, op. cit., p. 30.

J.D. Jackson, «Managing Uncertainty and Finality: The Function of the Trial in Legal Inquiry », in A. DUFF (dir.), The Trial on Trial, vol. I, Truth and Due Process, Oxford, Hart Publishing, 2004, p. 121 145, p. 128.

K. Popper, Unended Quest: An Intellectual Autobiography, The Philosophy of Karl Popper, vol. 1, éd. P.A. Schilppe, LaSalle, Il., Open Court Publishing, 1974, p. 140.

M. Mekki, «Vérité et preuve. Rapport français », in La preuve, Journées internationales 2013 d’Amsterdam, Pays-Bas et Liège, Belgique, Paris/Bruxelles, LB2V/Bruylant, 2015, p. 829.

M. Taruffo, Simplemente la verdad. El juez y la construccion de los hechos, Madrid, Marcial Pons, 2010.

M.R. Damaška, « The Common Law / Civil Law Divide: Residual Truth of a Misleading Distinction », in J. WALKER et O.G. CHASE (dir.), Common Law, Civil Law and the Future of Categories, Markham, LexisNexis, 2010, p. 3-21

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-11-16

Номер

Розділ

Розділ 2. Конституційне право; муніципальне право