Делегована законотворчість: доктринальний аналіз категорії

Анотація

Статтю присвячено дослідженню існуючих доктринальних підходів до розуміння поняття “делегована законотворчість”. Актуальність теми обумовлена новими викликами, що постають перед українським суспільством, потребою нових механізмів швидкого державного реагування на потенційні зміни в різноманітних сферах суспільних відносин.

       У статті проаналізовані наукові підходи до визначення категорії “законотворчість”. Крім того, акцентовано увагу на тому, що одні вчені,  розкриваючи сутність законотворчості, головним елементом вважають суб’єктів, інші — процес узгодження інтересів, ще інші — кінцевий результат.  У статті сформульовано нову дефініцію зазначеного вище поняття, що надає можливість звернути увагу на всі означені аспекти. У межах дослідження зосереджено увагу на формах участі держави в законотворчості, однією з яких є делегована законотворчість. Для розкриття її правової природи здійснено аналіз як філологічної літератури, в межах якої встановлено лексико-семантичне значення поняття, так й існуючих наукових підходів до визначення категорії “делегована законотворчість”. У статті проаналізовано зарубіжну літературу та з’ясовано й досліджено англомовні еквіваленти вищезазначеного поняття. Сформовано основні ознаки делегованої законотворчості, серед яких особливої уваги приділено наступним: наявність у створеного нормативно-правового акту юридичної сили закону; наявність законодавчого повноваження, яке делегується та виходить із закону або за прямим дорученням законодавчого органу держави іншому органу; забезпечення системи контролю за реалізацією делегованих повноважень. Обґрунтовано авторське бачення поняття “делегована законотворчість”, що конкретизує згадані основні ознаки. Визначено особливості делегованої законотворчості та з’ясовано співвідношення із похідними категоріями.