Статут Котора – пам’ятка середньовічного міського права на теренах Чорногорії

Анотація

Статтю присвячено висвітленню джерел кодифікації та аналізу змісту Статуту Котора – міста, розташованого на березі Которської затоки Адріатичного моря.  Наголошено, що найдавніші норми, вміщені у которському Статуті датуються 1301 р., хоча варто мати на увазі, що до опублікування його кодифікованого тексту, надрукованого у Венеції в 1616 р., укладачами не було включено деякі попередні рішення, а тому припускається, що ця пам’ятка права сягає своїм корінням ще більш давніх часів. Наголошено, що джерелами кодифікації стали, насамперед, норми, які походили від органів міського самоврядування, а також практика судових органів. Окрім того, значний вплив на кодифікацію, вочевидь, справили норми звичаєвого права та норми права Венеціанської республіки. Певний вплив на Статут Котора справило й тогочасне канонічне право католицької церкви. Весь текст поділяється на чотири частини, які, в свою чергу, складаються з розділів.

Звернено увагу на те, що текст Статуту містив низку норм, якими визначався правовий статус окремих груп населення. Місцева аристократія (шляхта, дворянство) являла собою замкнений стан, що становив правлячу верхівку; його представники посідали усі вищі адміністративні посади.

Зауважено, що Статутом Котору було достатньо чітко визначено систему органів влади та управління міста. Чільне місце серед норм права, вміщених у Статуті, посідали норми адміністративного характеру. Ними регламентувалися найрізноманітніші сфери життя населення. Певну частину документу складають норми, що регламентували фіскальні відносини.

Наголошено, що через Котор здійснювалася жвава торгівля. Вочевидь, зважаючи на необхідність у першу чергу регламентувати відносини зобов’язального характеру, до Статуту було включено й значну кількість норм, що регулювали цивільно-правові відносини. Статут також надає можливість створити уявлення й про окремі злочини та покарання за них, про деякі риси процесуального права Котора.