ПРАВО НА ДОСТУП ДО ІНТЕРНЕТУ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Анотація

Стаття присвячена окресленню окремих аспектів правового регулювання права на доступ до Інтернету
крізь призму зарубіжного досвіду. Аналізуються питання регламентації у нормативних актах відповідних
держав права на доступ до Всесвітньої мережі. Визначається специфіка зобов’язань, які мають місце в кон-
тексті забезпечення права на доступ до Інтернету, з боку держави та постачальників відповідних послуг.
При цьому автором наголошується, що роль держави в аспекті забезпечення доступу до Інтернету перед-
бачає також і належну взаємодію з постачальниками послуг, сприяння їм через нормативні та інституціо-
нальні механізми. Оскільки від злагодженої співпраці держави з постачальниками значною мірою залежить
якість надання доступу до Інтернету. Окрім цього, звертається увага на випадки блокування державами
окремих веб-ресурсів та встановленні певних обмежень щодо доступу до Всесвітньої мережі.
Автор приходить до висновку, що право на доступ до Інтернету, попри визнання його як необхідного
в сенсі потреб сучасної людини та актуального стану розвитку технологій, залишається значною мірою
ускладненим у напрямку своєї реалізації на практиці. Адже на державу покладається обов’язок надавати
безперешкодний (окрім винятків, встановлених на законодавчому рівні) і якісний доступ до Всесвітньої
мережі, а на постачальників послуг – надання відповідного доступу до Інтернету відповідно до сучасних
технологій та умов, визначених у контракті з користувачами.
Відтак, складність виконання таких зобов’язань обумовлюється двома аспектами: по-перше, необхідні-
стю правового, інституціонального й технічного забезпечення доступу до Інтернету, що вимагає фінансових,
матеріально-технічних та інших ресурсів; по-друге, наявністю у низці держав світу (до прикладу, у Китаї,
мусульманських державах) суттєвих обмежень у доступі до Всесвітньої мережі з міркувань національної
безпеки, релігійних установок, ідеології та ін.