ПРАВО НА ДОСТУП ДО ІНТЕРНЕТУ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Автор(и)

  • Т. Попович доцент кафедри теорії та історії держави і права ДВНЗ « Ужгородський національний університет» кандидат юридичних наук, доцент, Україна

DOI:

https://doi.org/10.24144/2307-3322.2021.64.69

Ключові слова:

Інтернет, право на доступ до Інтернету, держава, Інтернет-провайдери

Анотація

Стаття присвячена окресленню окремих аспектів правового регулювання права на доступ до Інтернету
крізь призму зарубіжного досвіду. Аналізуються питання регламентації у нормативних актах відповідних
держав права на доступ до Всесвітньої мережі. Визначається специфіка зобов’язань, які мають місце в кон-
тексті забезпечення права на доступ до Інтернету, з боку держави та постачальників відповідних послуг.
При цьому автором наголошується, що роль держави в аспекті забезпечення доступу до Інтернету перед-
бачає також і належну взаємодію з постачальниками послуг, сприяння їм через нормативні та інституціо-
нальні механізми. Оскільки від злагодженої співпраці держави з постачальниками значною мірою залежить
якість надання доступу до Інтернету. Окрім цього, звертається увага на випадки блокування державами
окремих веб-ресурсів та встановленні певних обмежень щодо доступу до Всесвітньої мережі.
Автор приходить до висновку, що право на доступ до Інтернету, попри визнання його як необхідного
в сенсі потреб сучасної людини та актуального стану розвитку технологій, залишається значною мірою
ускладненим у напрямку своєї реалізації на практиці. Адже на державу покладається обов’язок надавати
безперешкодний (окрім винятків, встановлених на законодавчому рівні) і якісний доступ до Всесвітньої
мережі, а на постачальників послуг – надання відповідного доступу до Інтернету відповідно до сучасних
технологій та умов, визначених у контракті з користувачами.
Відтак, складність виконання таких зобов’язань обумовлюється двома аспектами: по-перше, необхідні-
стю правового, інституціонального й технічного забезпечення доступу до Інтернету, що вимагає фінансових,
матеріально-технічних та інших ресурсів; по-друге, наявністю у низці держав світу (до прикладу, у Китаї,
мусульманських державах) суттєвих обмежень у доступі до Всесвітньої мережі з міркувань національної
безпеки, релігійних установок, ідеології та ін.

Посилання

Талапина Э.В. Права человека в Интернете. Журнал российского права. 2019. № 2. С. 41-54.

Варламова Н.В. Цифровые права – новое поколение прав человека? Труды Института государства и права РАН. 2019. Т. 14, № 4. С. 10-46.

Клементьева В.С. Конституционное право человека на информацию в сети Интернет и его обеспечение. Международный журнал конституционного и государственного права. 2016. № 2. С. 151-155.

Турута О. Інтернет і право на свободу слова (порівняльно-правовий аспект). Публічне право. 2012. № 4. С. 31-37.

Проект Закону про внесення доповнень до Цивільного кодексу України (щодо гарантування права фізичної особи на доступ до Інтернету) від 14.05.2015 року. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2id=&pf3516=2849&skl=

Brazil’s Internet Bill of Rights: A Closer Look / C.A. Souza, M. Viola, R. Lemos. Rio de Janeiro: Institute for Technology and Society of Rio de Janeiro, 2017. 140 p.

Талапина Э.В. Цифровая трансформация во Франции: правовые новеллы. Журнал Высшей школы экономики. Право. 2019. № 4. С. 164-184.

О мерах по совершенствованию использования национального сегмента сети Интернет: Указ Президента Республики Беларусь от 01.02.2010 года № 60. URL: https://pravo.by/document/?guid=3871&p0=p31000060

Саликов М.С., Несмеянова С.Э., Мочалов А.Н., Колобаева Н.Е., Иванова К.А. Права человека в сети Интернет: Коллективная монография. Екатеринбург: Издательство УМЦ УПИ, 2019. 148 с.

Права людини онлайн: Порядок денний для України / В. Володовська, М. Дворовий. К.: ГО «Лабораторія цифрової безпеки», 2019. 56 с.

Yildirim v. Turkey. Application 3111/10, 18.12.2012. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{«itemid»:[«001-115705»]}

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-08-14