МЕДІАЦІЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Анотація

У статті автором досліджено інститут медіації, який набуває свого розвитку не тільки в межах цивіль-
ного, господарського судочинства, а й в кримінальному провадженні та є проявом концепції відновного
правосуддя. Як підтвердження актуальності теми дослідження наведено судову статистику розгляду матері-
алів кримінального провадження на підставі угод судами першої інстанції, яка підтверджує необхідність та
важливість такого правового інституту.
Проаналізовані норми міжнародних нормативно-правових актів, де знайшов своє втілення інститут меді-
ації. Також розглянуто основні положення щодо застосування угод в кримінальному процесуальному зако-
нодавстві України. Констатовано, що саме в межах угоди про примирення можливе застосування медіації.
Висловлено думку про те, що застосування відповідного правового інституту в межах кримінального
провадження сприятиме прийняття спеціального закону «Про медіацію» та проаналізовано законотворчість
в цьому напрямку. Наступним кроком могло б стати внесення змін до кримінального процесуального зако-
нодавства України. При цьому потребують з’ясування ряд питань, серед яких: яким буде статус медіатора
у кримінальному провадженні (його права та обов’язки, гарантії незалежності і т.д.); який процесуальний
порядок проведення медіації; яка процесуальна форма завершення процедури медіації та деякі інші.
Окрема увага приділяється визначення особи, яка може бути медіатором та його правового статусу в
кримінальному процесі. Розглянуто позиції науковців, які вважають, що медіаторами можуть бути прокуро-
ри, адвокати та психологи. Висловлено думку щодо здобуття такою особою спеціальної освіти та набуття
відповідних знань та вмінь.
Зроблено висновок про те, що карально-репресивний підхід щодо протидії вчиненню злочинів не є до-
статньо ефективним, тому необхідно впроваджувати механізми альтернативних процедур врегулювання
конфліктів, зокрема, медіацію. В той же час її впровадження потребує подальшого наукового осмислення та
дискусії, а також політичної волі законодавця для прийняття відповідного закону та внесення змін до кримі-
нального процесуального законодавства.