ФАКТОР ЧАСУ В ЦИВІЛЬНИХ МАТЕРІАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ. ОСОБЛИВОСТІ ОХОРОННО-ПРАВОВОГО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Анотація

тики регулятивних та охоронних цивільних правовідносин. В роботі доводиться, що фактор часу по-різ-
ному впливає на сутність і саме існування як регулятивного, так і охоронного правовідношення. Проведено
порівняльне дослідження строку їхнього існування, визначено схожі та відмінні риси. Відмічено, що на
відміну від усталених механізмів регулювання часових вимірів взаємодій при непорушеному стані, при на-
уковому постулюванні строків існування/здійснення охоронно-правових повноважень виникають численні
проблеми. І перша з них, це те, що переважна більшість дослідників практично ототожнюють строки здійс-
нення захисту порушеного суб’єктивного права з позовною давністю. Тож, автор обстоює тезу, що позовна
давність і строк здійснення охоронного права далебі не одне й те ж саме. Лише реалізацією домагання не
обмежуються охоронні повноваження особи в разі порушення її прав. Якщо особа здійснила своє позовне
право, пред’явивши позов до суду протягом давнісного строку, це означає, що вона отримала можливість ре-
алізувати своє охоронне право вимоги до несправного боржника за допомогою державного примусу. Якщо
ж ні, то її охоронне право все одно продовжуватиметься хоча і без здатності до примусового виконання.
Але, у будь-якому разі, незалежно від того, обрав віритель судовий чи позасудовий спосіб захисту свого по-
рушеного матеріального права, тривалість примусової чи добровільної реалізації його охоронних повнова-
жень не підпадає під вплив давнісного інституту. Відтак в роботі пропонуються шляхи вирішення проблеми
розмежування охоронних строків, надавши різних визначень та правового забезпечення періодам реалізації
охоронного правовідношення, котре виникає внаслідок та в момент правопорушення, та елементу даного
права – позовному домаганню, здійснення якого забезпечує належний результат із застосуванням державно-
го примусу. Зроблено пропозиції щодо систематизації матеріальних строків, виходячи із наслідків їх спливу
стосовно можливостей реалізації правового статусу носія.