СУЧАСНІ ВИКЛИКИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ COVID-19

Анотація

У статті розглянуті проблеми застосування карантинних обмежень під час пандемії коронавірусу, та неоднозначність визначень проти епідеміологічних заходів у законодавстві України. Акцентовано також увагу на порушення міжнародних актів, ратифікованих Україною, та невідповідність норм у національному та міжнародному законодавстві. Розглянуто нормативно-правові акти України, що передбачають втручання та обмеження певних прав і свобод людини і громадянина.

Визначено основоположні аспекти права на захист від проявів тиску на особистість, що зафіксовані у Європейській конвенції з прав людини під час надзвичайної ситуації. Наведено ключові випадки, що надають можливість відступити від зобов’язань під час надзвичайної ситуації, передбачені статтею 15 Європейської конвенції з прав людини.

Акцентовано увагу щодо неоднозначності формулювань понять  «громадські будинки», «громадський транспорт» в аспекті порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», так і за «перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без одягнених засобів індивідуального захисту.

Наведено приклад з судової практики щодо загаданих обмежень виходячи як з тлумачень загальноєвропейського права, так і загальноукраїнського.

Наголошено на тому, що головний акт, який має вищу юридичну силу на території України було порушено в частині свободи пересування, право на проведення мітингів, право на освіту та на працю.

Проаналізовано нормативно-правовий акт, який стосувався обмежень у межах України у зв’язку з пандемією, а саме Постанова КМУ від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а також міжнародний досвід щодо захисту прав людини під час пандемії COVID-19.