Логічна типологія правової невизначеності: прояви та механізми подолання у правозастосуванні

Анотація

Актуальність представленої теми зумовлена тим, що перехід від загального нормативного припису до індивідуального правового рішення не є механічною дедукцією, а передбачає складні операції інтерпретації, конкретизації та аргументативного обґрунтування. Метою статті є аналіз проявів різних логічних типів правової невизначеності у правозастосовній діяльності та виявлення механізмів її подолання на матеріалі законодавства і судової практики. Методологічну основу становить логічна реконструкція аргументації, доповнена логіко-семантичним аналізом, формалізованою інтерпретацією та доктринально-практичним підходом. Це дозволяє виявити рівні виникнення невизначеності та способи її трансформації у процесі нормативної конкретизації. У статті показано, що правова невизначеність не є однорідною і проявляється у трьох основних логічних формах: нечіткості меж (vagueness), структурній двозначності (ambiguity) та невизначеності критеріїв оцінки (evaluative indeterminacy). На прикладах судової практики продемонстровано, що кожен із цих типів пов’язаний із різними рівнями логічної структури норми та потребує специфічних механізмів подолання. Зокрема, нечіткість меж долається через прецизифікацію та інтенсіональне уточнення понять; структурна двозначність – через реконструкцію альтернативних синтаксичних інтерпретацій і вибір нормативно прийнятної; невизначеність критеріїв оцінки – через встановлення ієрархії релевантних критеріїв та пріоритетів правового зважування. Наукова новизна полягає у виявленні особливостей прояву різних логічних типів правової невизначеності у правозастосуванні та обґрунтуванні відповідних механізмів її подолання, в межах яких судова практика виступає засобом звуження множини допустимих інтерпретацій. Обґрунтовано, що юридична визначеність не є наперед заданою властивістю норми, а формується у процесі її інтерпретації та застосування. У висновку підкреслюється, що правозастосування слід розглядати як структурований логіко-аргументативний процес, у якому подолання невизначеності здійснюється через відповідні операції конкретизації, що забезпечують обґрунтованість індивідуального правового рішення.