Виконання Україною міжнародних зобов’язань за «Правом Гааги» в умовах воєнного стану

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей виконання Україною міжнародних зобов’язань за «Правом Гааги» в умовах воєнного стану.

З’ясовано, що міжнародне гуманітарне право охоплює «Право Гааги» та «Право Женеви», а його витоки сягають Стародавнього світу. Продемонстровано вагому роль християнської церкви в обмеженні засобів і методів ведення війни та захисті цивільного населення в епоху Середньовіччя за допомогою поширення в Європі ідей «Божого миру» і «Божого перемир’я».

Встановлено, що подальший розвиток ідей міжнародного гуманітарного права у XVII ст. пов’язаний з працями Г. Гроція, який окреслив правове розуміння війни, підстави справедливої війни та обґрунтував пріоритет миру як її кінцевої мети.

Зауважено, що «Право Гааги» остаточно сформувалося у ХХ ст. на основі Гаазьких конвенцій і декларацій 1899 і 1907 рр. та подальших міжнародних актів.

Окреслено кроки України щодо виконання відповідних зобов’язань, зокрема вказано на ухвалення Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України.

Наголошено, що вказана Інструкція визначає загальні положення міжнародного гуманітарного права, особливості його врахування під час підготовки і ведення бойових дій, бойового забезпечення, діяльності Сухопутних військ, ВПС і ВМС, навчання особового складу, розпізнавання осіб і об’єктів, а також обмеження застосування окремих видів озброєння.

Наголошено на складності практичного осягнення «Права Гааги» через невичерпний перелік джерел, відсутність перекладів окремих документів та звужене коло форм міжнародного права, врахованих Інструкцією.

Вказано на проблеми, пов’язані з визнанням міжнародних звичаїв джерелом міжнародного гуманітарного права, складністю доведення самого факту їх існування та визначення їх чіткого змісту.

Окреслено ризики нерівності сторін збройного конфлікту у разі ратифікації гуманітарних норм однією з них за відсутності аналогічних зобов’язань з боку супротивника. Обґрунтовано необхідність керуватися виключно державними інтересами та принципом взаємності при прийнятті міжнародних зобов’язань у сфері «Права Гааги» тощо.