Правові наслідки розірвання заручин: порівняльно-правовий аналіз від римського до сучасного сімейного права

Анотація

Стаття присвячена дослідженню правових наслідків розірвання заручин та еволюції їх правового регулювання від римського права до сучасного сімейного права. Проаналізовано правову природу заручин у римському праві, де вони розглядалися як домовленість про майбутній шлюб та могли породжувати певні майнові наслідки. Розкрито подальшу трансформацію відповідного інституту у праві нового часу та сучасних правових системах. На основі порівняльно-правового аналізу досліджено підходи до визначення правових наслідків розірвання заручин у різних правових традиціях, зокрема в англо-американському праві, праві континентальної Європи (на прикладі Німеччини та Франції), а також у праві Китайської Народної Республіки та України. Встановлено, що у сучасному праві заручини, як правило, не створюють юридичного обов’язку укладення шлюбу, що зумовлено принципом свободи шлюбу, однак у низці правових систем, зберігаються окремі майнові наслідки їх припинення, пов’язані з відшкодуванням витрат або поверненням подарунків. Обґрунтовано, що підходи до врегулювання відповідних відносин варіюються від законодавчо закріплених моделей до гнучких механізмів, сформованих судовою практикою та звичаями. Водночас встановлено, що сучасний підхід до правового регулювання заручин відображає загальну тенденцію розвитку сімейного права, спрямовану на мінімізацію втручання держави у сферу особистих відносин та посилення автономії волі учасників сімейних правовідносин. Це зумовлює трансформацію інституту заручин із правової конструкції, що могла породжувати відповідальність за порушення обіцянки шлюбу, у переважно соціально-правове явище, у межах якого юридичного значення набувають, насамперед, окремі майнові аспекти відповідних відносин. Окрему увагу приділено визначенню права, що підлягає застосуванню у відносинах із іноземним елементом. Встановлено, що ключовим є питання правової кваліфікації заручин, від якого залежить вибір колізійної прив’язки та застосовного права, зокрема lex personalis, lex contractus та lex loci delicti. Доведено, що відсутність єдиного підходу до кваліфікації заручин зумовлює складність правозастосування у транскордонних відносинах. Це свідчить про необхідність вироблення більш узгоджених підходів як у національному, так і в міжнародному правовому вимірі. Зроблено висновок про відсутність уніфікованого підходу до визначення правових наслідків розірвання заручин та необхідність подальшого комплексного дослідження цієї проблематики.