Проблематика нормативної ідентифікації цифрових прав людини в системі конституційних прав

Анотація

У науковій статті досліджено сутність, правову природу та місце цифрових прав людини в системі конституційних прав і свобод в умовах цифрової трансформації суспільства.

Акцентовано увагу на відсутності єдиного підходу до визначення поняття «цифрові права людини». Доведено також, що Конституція України не містить прямого закріплення цифрових прав, однак окремі її положення створюють нормативне підґрунтя для їх реалізації. Зокрема, статті 31, 32 і 34 Конституції України можуть бути розглянуті як основа для захисту електронних комунікацій, цифрової приватності, персональних даних, свободи вираження поглядів та права на інформацію в мережі Інтернет.

Окремо проаналізовано ключові проблеми правового забезпечення цифрових прав в Україні, серед яких фрагментарність нормативного регулювання, розпорошеність відповідних норм у різних нормативно-правових актах, відсутність уніфікованої правової категорії «цифрові права», недостатня сформованість судової практики та складність доказування порушень у цифровому середовищі. Підкреслено міжгалузевий характер цифрових прав, що ускладнює їх системне закріплення та належну інституціоналізацію.

У статті розкрито вплив цифровізації на реалізацію окремих фундаментальних прав людини, зокрема права на приватність, свободу вираження поглядів, доступ до інформації, недискримінацію, працю, освіту та справедливий суд. Особливу увагу приділено ризикам масового збирання і обробки персональних даних, непрозорості цифрових платформ, автоматизованій модерації контенту, алгоритмічному формуванню інформаційного простору та можливому блокуванню цифрових ресурсів без належних процедурних гарантій.

Досліджено вплив алгоритмічних рішень і штучного інтелекту на права людини. Визначено, що такі системи створюють як нові можливості, так і суттєві ризики, серед яких алгоритмічна упередженість, дискримінація, непрозорість автоматизованих рішень, складність їх оскарження, порушення приватності та невизначеність відповідальності.

У роботі також розглянуто цифрову ідентичність як важливий елемент реалізації прав людини у цифровому середовищі. Показано, що вона охоплює сталі та змінні елементи, які забезпечують ідентифікацію особи у правовій системі та відображають її соціальну активність у цифровому просторі.

Обґрунтовано, що цифрові права не утворюють самостійного покоління прав людини, а є формою трансформації та функціональної адаптації класичних конституційних прав і свобод до умов цифрового середовища.