Принцип гуманізму, як основоположний принцип побудови сучасної правової держави

Анотація

У статті комплексно досліджуються правові механізми, що гарантують кіберстійкість сектору безпеки й оборони (СБО) України в реаліях воєнного стану, запровадженого через повномасштабну збройну агресію рф. Оскільки сучасні збройні конфлікти стрімко трансформуються у гібридні, кіберпростір остаточно перетворився на самостійне операційне середовище. Сьогодні атаки на критичну інфраструктуру та інформаційні ресурси Збройних Сил є невід’ємною складовою російської гібридної агресії. За таких умов дієва та гнучка правова база стає критично необхідною для збереження обороноздатності країни та стабільної роботи СБО.

У роботі здійснено системний аналіз чинного законодавства у сфері кібербезпеки. Зокрема, розглянуто закони України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», «Про правовий режим воєнного стану», «Про критичну інфраструктуру», Стратегію кібербезпеки України, а також відповідну підзаконну базу Міноборони та Генерального штабу ЗСУ. Значний акцент зроблено на тому, як вітчизняні норми еволюціонують від класичного розуміння кібербезпеки до парадигми «кіберстійкості» в умовах відкритої війни, а також на процесі впровадження євроатлантичних практик і Директиви ЄС NIS2.

Також проаналізовано систему державних суб’єктів забезпечення кіберстійкості (ДССЗЗІ, СБУ, СЗР та Командування з кібероперацій ЗСУ) і виявлено низку системних колізій у розподілі їх компетенцій. З’ясовано, що чинне законодавство досі не має цілісного механізму для урегулювання воєнних кібероперацій, оминає питання правового статусу ІТ-волонтерів і не містить процедури перевірки дій ЗСУ в кіберпросторі на відповідність міжнародному гуманітарному праву (з огляду на стандарти Талліннського посібника 3.0 2023 року). Виокремлено головні юридичні прогалини: термінологічну невизначеність, слабку інституалізацію Кіберсил ЗСУ в контексті наступальних операцій, а також неврегульованість залучення приватного сектору до захисту інфраструктури.

Окремо розглянуто екстраординарні кроки, до яких держава вдалася під час війни – наприклад, перенесення державних реєстрів у закордонні хмарні середовища та залучення хактивістів до відновлення інфосистем. Серед запропонованих шляхів удосконалення законодавства: декриміналізація дій українських кіберволонтерів, ухвалення спеціального закону «Про Кіберсили Збройних Сил України», розробка єдиного Кіберкодексу України та чітке розмежування захисних, розвідувальних і наступальних операцій (із закріпленням рівня авторизації та парламентського контролю для кожної).

Спираючись на порівняльно-правовий аналіз, у статті обґрунтовано потребу в масштабній інституційній реформі – зокрема, створенні міжвідомчої Ради кібербезпеки та оборони. Отримані результати можуть бути корисними для законопроєктної роботи профільних комітетів Верховної Ради, а також у науково-дослідній сфері публічного та інформаційного права.