Узгодження конституційних норм у правосудді в умовах правового режиму воєнного стану – пошуки першооснов

Анотація

Проблема гармонізації конституційних норм у правосудді в умовах воєнного стану має не лише прикладне, а передусім теоретичне значення, оскільки саме в надзвичайних умовах війни найбільш чітко постає питання меж державної влади, допустимості обмеження прав людини та збереження балансу між державним суверенітетом і національним суверенітетом. Саме тому правосуддя в умовах війни повинно функціонувати не як ситуативний механізм владного примусу, а як інститут конституційного забезпечення держави в межах проголошених прав і обов’язків усіх суб’єктів правовідносин.

Дослідженням обґрунтовано, що першоосновою гармонізації конституційних норм у правосудді в умовах воєнного стану є верховенство права. У період війни цей принцип набуває особливого значення, оскільки покликаний забезпечити правове розмежування між об’єктивною державною необхідністю та неправомірним розширенням владного примусу.

Внутрішнім аксіологічним ядром такої гармонізації є людська гідність. Саме через категорію людської гідності стає можливим змістовне тлумачення меж державного втручання в особисту свободу, фізичну недоторканність, автономію волі та право особи на правовий захист. У цьому сенсі людська гідність постає не лише як похідний елемент правового статусу особи, а і як фундаментальна основа, через яку правосуддя має оцінювати законність і легітимність рішень органів державної влади в умовах війни.

Провідна роль у практичній координації конституційних норм належить судовій владі. За таких умов особливого значення набуває практика вищих судів, передусім Верховного Суду, який через прецедентність має забезпечувати єдність правозастосування та оперативну конкретизацію конституційних стандартів у відповідь на виклики війни.

Отже, пошук засад гармонізації конституційних норм у правосудді в умовах воєнного стану дає підстави стверджувати, що такими засадами є верховенство права як універсальний принцип конституційного ладу, людська гідність як найвища аксіологічна основа правового статусу особи, судовий контроль як механізм захисту конституційних меж влади та інституційний баланс як умова збереження правового, демократичного характеру держави.