Правила оцінки ЄСПЛ можливого відшкодування за незаконне осудження
DOI:
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2026.94.4.5Ключові слова:
ЄСПЛ, правила судочинства, кримінальний процес, цивільний процес, презумпція невинуватості, гнучкість правил, справедливий та ефективний розгляд судових справАнотація
У статті виявлено процесуальні правила (правила), з допомогою яких Європейський суд з прав людини оцінює справедливість судових розглядів щодо відшкодування незаконно осудженим особам.
Встановлено, що першочерговим правилом у згаданому контексті є аналіз стану врегулювання поняття «судова помилка» національними судами.
Доведено, що наднаціональний судовий орган використовує двоякий підхід: на основі статті 3 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод (якщо згаданий Протокол № 7 ратифіковано країною-підписантом конвенції); на основі пункту 2 статті 6 Конвенції (якщо Протокол № 7 не ратифіковано), тобто в аспекті презумпції невинуватості.
Обґрунтовано, що ЄСПЛ статтю 3 Протоколу № 7 тлумачить не як форму спеціального закону (lex specialis), який виключає застосування пункту 2 статті 6 Конвенції до вимог відшкодування через судову помилку.
Аналізується правило, якого дотримується ЄСПЛ щодо можливого відшкодування на основі презумпції невинуватості: якщо кримінальну справу закрито або осудженого виправдано, то пункт 2 статті 6 Конвенції може бути застосовний тільки з інших підстав.
Розглядаються правила, які випливає із аналізу практики ЄСПЛ щодо можливого відшкодування у подібних випадках: застосовність пункту 2 статті 6 Конвенції допустиме, якщо національні суди зосереджувались на впливі нового чи нововиявленого факту на будь-яку оцінку справи і чи була проведена оцінка доказів, щоб визначити, чи свідчив цей факт поза розумним сумнівом про те, що обвинувачений не вчиняв правопорушення.
Встановлено, що важливими правилами щодо застосування пункту 2 статті 6 Конвенції для відшкодування є: з’ясування вчасності подання позову про компенсацію після завершення кримінального провадження; наявність зв’язку позову про компенсацію з провадженнями в законодавстві та на практиці як з точки зору юриспруденції, так і з точки зору суті; право заявників на відшкодування є «прямим продовженням» (або «наслідками та необхідними супутниками») закриття кримінального провадження.
Обґрунтовано правило ЄСПЛ: якщо в конкретній справі не виявлено порушення державою-відповідачем пункту 2 статті 6 Конвенції, заявнику може бути відмовлено в компенсації.
Посилання
Музичук К.С., Полетило П.С. Етимологічний підхід до визначення процесуальних пра-вил ЄСПЛ крізь призму українських та зарубіжних словників. Науковий вісник Ужгород-ського національного університету, 2025. Серія ПРАВО. Випуск 92: частина 5. С. 43–47. DOI https: doi.org/10.24144/2307-3322.2025.92.5.5.
Nealon and Hallam v. The United Kingdom [GC], judgment of 11 July 2024, European Court of Human Rights.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: зб. законод. актів: станом на 19.04.2023 р. К., 2023. 102 с.
Allen V. The United Kingdom, judgment of 12 July 2013, European Court of Human Rights.
Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012. № 4651-VI. URL: ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2020_05_19.
Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/475/97-%D0%B2%D1%80#Text.
Soering v. the United Kingdom, judgment of 07 July 1989, European Court of Human Rights.
Al-Skeini and Others v. the United Kingdom [GC], judgment of 07 July 2011, European Court of Human Rights.
Allenet de Ribemond v. France, judgment of 10 February 1995, European Court of Human Rights.
Capeau v. Belgium, judgment of 13 January 2005, European Court of Human Rights.
Nešt`ák v. Slovakia, judgment of 10 February 1995, European Court of Human Rights.
Engel and Others v. the Netherlands, judgment of 08 June 1976, European Court of Human Rights.
Englert v. the Netherlands, judgment of 25 August 1987, European Court of Human Rights.
Nölkenbockhoff v. Germany, judgment of 25 August 1995, European Court of Human Rights.
Lutz v. Germany, judgment of 25 August 1987, European Court of Human Rights.
Sekanina v. Austria, judgment of 25 August 1993, European Court of Human Rights.
Rushiti v. Fustria, judgment of 21 March 2000, European Court of Human Rights.
Weixelbraun v. Austria, judgment of 10 February 1995, European Court of Human Rights.
«O» v. Norway, judgment of 11 February 2003, European Court of Human Rights.
Hammern v. Norway, judgment of 11 February 2003, European Court of Human Rights.
Minelli v. Switzerland, judgment of 11 February 2003, European Court of Human Rights.
Panteleyenko v. Ukraine, judgment of 29 June 2006, European Court of Human Rights.
Grabchuk v. Ukraine, judgment of 21 September 2006, European Court of Human Rights.
Yassar Hussain v. the United Kingdom, judgment of 07 June 2006, European Court of Human Rights.
Tendam v. Spain, judgment of 13 July 2010, European Court of Human Rights.
Diacenco v. Romania, judgment of 07 February 2002, European Court of Human Rights.
Šikić v. Croatia, judgment of 15 October 2010, European Court of Human Rights.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2026 К.С. Музичук, З.В. Зарадюк
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
