Система органів соціального захисту військовослужбовців: загальна характеристика структури та взаємозв’язків

Анотація

У статті обґрунтовано, що повноваження між органами соціального захисту військовослужбовців розподіляються за критерієм наявності у військовослужбовця спеціального статусу ветерана війни та/або за їх відомчою належністю. Головним державним органом соціального захисту ветеранів війни Міністерство у справах ветеранів України, яке зосередило у себе повноваження щодо безпосереднього здійснення деяких заходів соціального захисту військовослужбовці, а також організаційні (координаційні), методичні та контрольно-наглядові функції щодо забезпечення здійснення цих заходів іншими уповноваженими державними органами та органами місцевого самоврядування, а також спеціалізованими інститутами громадянського суспільства та суб’єктами господарювання приватного сектору економіки. Функціональне навантаження за деякими напрямами соціального захисту військовослужбовців, серед яких, зокрема, їх медичне та житлове забезпечення, несуть одночасно декілька різнорідних рівнів системи соціального захисту військовослужбовців (центральні органи виконавчої влади військово-політичного та цивільного спрямування, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування), перебуваючи між собою у вертикальній та горизонтальній взаємодії. З іншого боку, виплата одноразової грошової допомоги та здійснення широкого кола інших заходів соціального захисту військовослужбовців покладається на органи управління військовими формуваннями та правоохоронні органи з військовими формуваннями (Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України та інші) за відомчою належністю конкретного військовослужбовця із залученням у встановлених законом випадках до здійснення цих заходів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Крім того, підкреслено, що значна частина повноважень суб’єктів соціального захисту військовослужбовців викладена з використанням формулювань «вживає заходів», «сприяє», «надає допомогу», «організовує та координує роботу» тощо, які залишають значний простір для довільного тлумачення та невизначеності щодо суб’єкта, який є відповідальним за практичне здійснення заходу соціального захисту щодо того чи іншого військовослужбовця, а також унеможливлює оцінку ефективності діяльності відповідного суб’єкта.