Архітектура регулювання відносин публічної власності: виклики рекодифікаційного процесу

Анотація

Статтю присвячено дослідженню трансформації речових прав публічної власності в Україні в умовах рекодифікації приватного законодавства. У роботі проаналізовано сучасні законодавчі ініціативи, спрямовані на реформування правового режиму державного майна, включаючи положення законопроєкту № 6013, який передбачає скасування Господарського кодексу України та відмову від інститутів права господарського відання і права оперативного управління. Однак 9 січня 2025 року Верховна Рада вже проголосувала за нього в цілому, і він став Законом України № 4196-IX. Розглянуто аргументи щодо доцільності такої реформи та її можливі правові й економічні наслідки для функціонування державного сектору економіки.

Додаткову увагу приділено ризикам, пов’язаним із трансформацією державних унітарних підприємств у господарські товариства. Зазначено, що така модель змінює правовий режим майна державних підприємств, оскільки активи можуть перейти у приватну власність юридичних осіб та підпадати під загальні правила майнової відповідальності. В свою чергу, у контексті воєнного стану це може створювати загрозу втрати державного контролю над стратегічними активами, зокрема об’єктами оборонно-промислового комплексу та критичної інфраструктури.

У статті також здійснено порівняльно-правовий аналіз із законодавством Франції, де публічне майно має спеціальний правовий режим, що передбачає принципи невідчужуваності та імунітету від примусового стягнення, а також свідчить про збереження у європейських правопорядках спеціальних механізмів управління публічною власністю, спрямованих на гарантування стабільності функціонування державних інституцій.

Крім того, розглянуто питання корпоративного управління державними підприємствами та відповідальності їх керівників. Наголошено на відсутності єдиного підходу у законодавстві та судовій практиці щодо визначення підстав майнової відповідальності посадових осіб за збитки, завдані юридичній особі. У результаті зроблено висновок, що реформування системи управління державним майном має здійснюватися шляхом модернізації існуючих правових інститутів із урахуванням європейського досвіду та потреб забезпечення економічної і національної безпеки держави.