Скріншоти як електронний доказ у господарських спорах: правові питання та шляхи вдосконалення

Анотація

Стаття присвячена дослідженню концептуальних та практичних проблем правового регулювання використання скріншотів як доказів у господарському процесі. Визначено основні складнощі щодо підтвердження достовірності електронних доказів та особливості їх використання на різних рівнях судочинства. Розглянуто підходи Великої Палати Верховного Суду та іноземних судів щодо визнання скріншотів належними доказами, що висвітлює нерівномірність судової практики.

Метою статті є всебічний та системний аналіз прогалин у процесуальному законодавстві України щодо використання електронних доказів. Особлива увага приділяється обґрунтуванню необхідності впровадження чітких критеріїв допустимості електронних доказів, зокрема через призму їх автентичності, цілісності та джерел походження. За мету також поставлено формулювання концептуальних засад верифікації скріншотів.

Встановлено, що відсутність єдиних стандартів і фрагментарність процесуального регулювання щодо використання скріншотів та інших електронних доказів у суді призводить до правової невизначеності й суперечностей у судовій практиці, що ускладнює ефективний захист прав суб’єктів господарювання, чия діяльність переважно зосереджена в цифровому середовищі.

У статті розроблено та проаналізовано рекомендації щодо додаткових доказів, які могли б підвищити надійність електронних доказів, включаючи використання електронного підпису, кваліфікованих часових позначок та верифікації документів за участю провайдерів. Що дозволило б трансформувати електронні дані з вразливих об’єктів у доказову базу, яка відповідала б правовим стандартам у господарському процесі.

На основі проведеного аналізу сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення законодавчих змін. Новели спрямовані на впровадження уніфікованого механізму прийнятності електронних доказів у господарському процесі та регламентації їхньої автентифікації. Впровадження таких стандартів у господарському процесі дозволить мінімізувати ризики фальсифікації доказів, скоротити строки розгляду справ та привести національне судочинство у відповідність до міжнародних стандартів.