Співвідношення дефектів волі та волевиявлення в удаваних правочинах

Анотація

У статті досліджено суперечність між волею та волевиявленням в удаваних правочинах. На основі ст. 235 ЦК України переосмислено доктрину їх недійсності та проаналізовано дефекти інтелектуального й вольового елементів сторін. Доведено, що дефект волевиявлення в удаваному правочині є не випадковим (як при помилці), а свідомо узгодженим актом сторін. Їхня воля не є спотвореною: вона чітко сформована й спрямована на конкретний результат, проте навмисно дисонує із зовнішньою формою правочину, презентованою третім особам чи державі.

Автор детально аналізує структуру подвійного волевиявлення, що притаманне саме удаваним правочинам. Перший елемент – це маніфестаційне волевиявлення, яке спрямоване на створення ілюзії певних правовідносин для зовнішнього світу. Другий елемент – це латентне або справжнє волевиявлення, що міститься в прихованому правочині. У статті аргументовано, що правовим наслідком такої дихотомії за українським законодавством є не повна анігіляція відносин як це відбувається при недійсності, а їх специфічна конверсія. Це означає перехід до регулювання відносин за правилами того правочину, який сторони насправді мали на увазі при підписанні документів.

Доведено, що для удаваності правочину необхідний консолідований дефект волевиявлення обох контрагентів. Якщо прихований намір має лише один учасник, правочин кваліфікується як помилка або обман, що докорінно змінює вектор правових наслідків.

Вивчено також проблему захисту прав третіх осіб, які покладаються на зовнішнє волевиявлення сторін та принцип публічної достовірності правочину. Автор пропонує теоретичне обґрунтування обмеження застосування наслідків удаваності у тих випадках, коли це загрожує стабільності цивільного обороту або правам добросовісних набувачів. Зроблено висновок, що пріоритет волі над волевиявленням в удаваних правочинах не повинен бути абсолютним і має корелюватися з принципом добросовісності та сучасною доктриною естоппель.

Автором запропоновано розглядати удаваність не як підставу недійсності, а як правову трансформацію. У цій моделі недійсність зовнішньої форми є лише інструментом відновлення балансу між внутрішньою волею сторін та її реалізацією.