Правове регулювання особистих немайнових прав фізичних осіб щодо допоміжних репродуктивних технологій в Україні в умовах воєнного стану

Анотація

У статті досліджено проблемні аспекти правового регулювання особистих немайнових прав фізичних осіб щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) в Україні в умовах воєнного стану. Встановлено, що з початком повномасштабного вторгнення особливої актуальності набули питання кріоконсервації репродуктивних клітин та постмортальної репродукції, що обумовило необхідність удосконалення правового регулювання у цій сфері. Серед неврегульованих питань залишилося проведення детального консультування партнера померлої особи, який має намір використати такий кріоконсервований біоматеріал.

Аргументовано, що чинне законодавство України тривалий час характеризувалося наявністю суттєвих прогалин, зокрема щодо визначення правового статусу репродуктивних клітин та ембріонів, форми розпорядження особи щодо використання біоматеріалу після смерті, кола осіб, які можуть здійснювати таке розпорядження. Акцентовано, що актуальним аспектом правового регулювання постмортальної репродукції в цивільному праві України в умовах воєнного стану стало визначення механізму правового статусу дітей, народжених із застосуванням ДРТ після смерті одного із батьків-учасників бойових дій, оскільки це має вирішальне значення для захисту особистих немайнових прав дитини, а також її права на спадщину.

Обґрунтовано, що відсутність законодавчого визначення правової природи біоматеріалу ускладнює встановлення його правового режиму, у тому числі можливість включення до складу спадщини. Встановлено, що розвиток договірних механізмів регулювання у сфері медичних послуг частково компенсує законодавчі прогалини, однак не забезпечує належного рівня правової визначеності. Проаналізовано зміни законодавства, зокрема прийняття Закону України від 22 листопада 2023 року № 3496-IX, яким закріплено право військовослужбовців на біологічне батьківство (материнство), а також Закону № 3573-IX щодо збереження репродуктивних клітин після смерті особи. Доведено, що попри позитивні законодавчі зміни, питання правового статусу біоматеріалу, механізму реалізації постмортальної репродукції та захисту прав дітей залишаються неврегульованими.

Зроблено висновок про необхідність комплексного законодавчого врегулювання сфери ДРТ, зокрема шляхом прийняття спеціального закону та внесення змін до Цивільного кодексу України.