Проблеми забезпечення законності втручання у приватне спілкування у кримінальному провадженні України

Анотація

У статті досліджено проблематику забезпечення законності втручання у приватне спілкування в кримінальному провадженні України. Проаналізовано міжнародно-правові та національні засади захисту права на повагу до приватного життя і таємниці комунікацій, зокрема положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 32 Конституції України та норм Кримінального процесуального кодексу України. Особливу увагу приділено змісту понять
«приватне спілкування» та «втручання у приватне спілкування», а також процесуальним умовам правомірного застосування негласних слідчих (розшукових) дій, пов’язаних із доступом до змісту комунікації особи.

У результаті дослідження встановлено, що сучасна правозастосовна практика характеризується наявністю системних порушень належної правової процедури у сфері втручання у приватне спілкування. Виокремлено три основні групи таких порушень: порушення, пов’язані безпосередньо з проведенням негласних слідчих (розшукових) дій; випадки втручання у приватне спілкування під виглядом інших процесуальних дій; випадки проведення інших процесуальних заходів під виглядом втручання у приватне спілкування. Обґрунтовано, що подібні порушення негативно впливають на допустимість доказів, підривають принцип правової визначеності та створюють ризики свавільного обмеження права особи на приватність.

Окремо звернуто увагу на дискусійність законодавчого визначення приватного спілкування, закріпленого у статті 258 Кримінального процесуального кодексу України, та на необхідність уточнення співвідношення цього поняття з такими інститутами, як контроль за вчиненням злочину, спеціальний слідчий експеримент, виконання спеціального завдання та використання конфіденційного співробітництва. Зроблено висновок про потребу вдосконалення кримінального процесуального законодавства у двох взаємопов’язаних напрямах. По-перше, потребує уточнення саме понятійне регулювання приватного спілкування і втручання у нього, а також співвідношення цих категорій з іншими негласними слідчими (розшуковими) діями. По-друге, необхідно посилити стандарти судового контролю та оцінки допустимості доказів, отриманих унаслідок втручання у приватне спілкування, зокрема шляхом уніфікації підходів судової практики та недопущення розширеного тлумачення ухвал слідчого судді.