Строки проведення негласних слідчих (розшукових) дій як процесуальна гарантія доброякісності доказів: проблеми обчислення, судового контролю та правової визначеності

Анотація

У статті здійснено комплексний науковий аналіз строків проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД) крізь призму судового контролю, правової визначеності, принципу пропорційності та концепції кримінального процесуального доказування. Обґрунтовано, що строки НСРД мають розглядатися не лише як часовий регулятор діяльності органів досудового розслідування, а насамперед як самостійна кримінальна процесуальна гарантія дотримання конституційних прав особи, законності негласного втручання у приватну сферу та доброякісності доказів, одержаних у результаті такого втручання. Доведено, що вихід за межі строку, визначеного в ухвалі слідчого судді, означає не формальне процесуальне порушення, а дефект процесуальної форми одержання доказової інформації, який безпосередньо впливає на допустимість, процесуальну придатність і можливість подальшого використання результатів НСРД у доказуванні. У зв’язку з цим строки НСРД досліджуються як строки-гарантії, що встановлюють неперевищувані часові межі допустимого державного втручання у сферу конституційних прав особи, визначають межі чинності судового дозволу на таке втручання та водночас виступають важливим елементом належної процесуальної форми одержання доказової інформації. Наголошено, що саме через належне нормативне визначення, обчислення та судовий контроль за строками НСРД досягається баланс між інтересами кримінального переслідування та обов’язком держави забезпечувати ефективний захист фундаментальних прав людини.

Методологічну основу дослідження становлять діалектичний, системно-структурний, формально-логічний та порівняльно-правовий методи, застосування яких дало змогу виявити внутрішню суперечність між гарантійною природою строків НСРД і загальними правилами обчислення процесуальних строків, передбаченими статтею 115 КПК України. У роботі розкрито зміст нормативного та обмежувального способів обчислення строків НСРД, що використовуються у практиці слідчих суддів, унаслідок чого встановлено варіативність двомісячного строку дії ухвали слідчого судді від 59 до 63 днів. Доведено, що така варіативність ставить обсяг обмеження конституційних прав особи у залежність від випадкових календарних факторів і практики конкретного слідчого судді, що суперечить вимогам правової визначеності та рівності перед законом і судом. Обґрунтовано неприпустимість автоматичного застосування до строків НСРД загальних правил обчислення процесуальних строків, а також доведено доцільність встановлення граничного строку дії ухвали слідчого судді у днях, а не у місяцях, обов’язкової фіксації в ухвалі моменту початку та закінчення строку і нормативного уточнення безперервного проведення НСРД у межах строку чинності відповідного дозволу. Запропоновано внесення змін до положень КПК України, спрямованих на уніфікацію судової практики, посилення процесуальних гарантій, підвищення передбачуваності правозастосування та забезпечення справедливого і допустимого кримінального процесуального доказування.