Зміст стадії виконання судових рішень у кримінальному провадженні

Анотація

У статті досліджується зміст стадії виконання судових рішень у кримінальному провадженні, що є важливим як для теорії кримінального провадження, так і для практики правозастосування. Зокрема, розглянуто дискусійне в доктрині кримінального процесу питання щодо включення у зміст стадії виконання судових рішень в якості першого її етапу набрання судовим рішенням законної сили й висловлена незгода з таким підходом. Запропоновано та докладно обгрунтовано виокремлення двох етапів стадії виконання судових рішень: - перший, звернення судового рішення до виконання; - другий, розгляд і вирішення питань, пов’язаних із виконанням судових рішень. Основна увага приділена характеристиці саме першого етапу.

Під зверненням судового рішення до виконання запропоновано розуміти діяльність суду щодо інформування орган чи установу виконання покарань про прийняте судове рішення, яке набрало законної сили, та зобов’язання його виконання. При характеристиці цього етапу визначено, що діяльність щодо безпосереднього та негайного виконання судом свого рішення в залі судового засідання охоплюється поняттям звернення його до виконання. Розуміння сутності звернення судового рішення до виконання як «інформування та зобов’язання його виконати» така позиція не змінює. Її особливістю є те, що в такому разі суд, проголошуючи своє рішення, по суті інформує та зобов’язує конвой (дає йому усне розпорядження), оскільки сам фізично не може вчинити такі дії, безпосередньо та негайно виконати рішеня в частині звільнення з під варти, якщо воно виправдовує особу чи не передбачає можливості обмеження її свободи. Таким чином, суд не фактично виконує ухвалене рішення, а лише невідкладно звертає його до виконання. Крім того, зважаючи на те, що звернення судового рішення до виконання здійснюється судом, що розглянув справу як суд першої інстанції, обґрунтована позиція, що процесуальним документом, який повинен складати суд і направляти його органу чи установі виконання покарань, повинно бути не розпорядження, а правозастосовний судовий акт у формі ухвали.