«Явно злочинний наказ» у перехідному правосудді: формула Радбруха та межі передбачуваності кримінального закону

Анотація

У статті обґрунтовано концептуальний зсув у розумінні інституту виконання наказу через деконструкцію епістемологічного конфлікту між ортодоксальним легалізмом та імперативами субстантивної справедливості. Доведено, що традиційна догматика ст. 41 КК України, зосереджена на суб’єктивному усвідомленні виконавцем злочинності наказу, створює «нормативну пастку», яка в умовах транзитивного правосуддя легітимізує інституціоналізоване насильство. Центральним результатом дослідження є доведення того, що формула Радбруха виступає не лише філософською категорією, а й дієвим методом телеологічної редукції, який дозволяє національним судам констатувати первісну юридичну нікчемність дефектних владних актів, що грубо заперечують основоположні права людини.

На основі аналізу автономного тлумачення статті 7 ЄКПЛ та практики ЄСПЛ у справах щодо подолання наслідків репресивних режимів, встановлено, що межа передбачуваності (foreseeability) кримінального закону зміщується з позитивних норм національного права на універсальні імперативи міжнародного кримінального права. Сформульовано висновок, згідно з яким у станах правової невизначеності, породжених збройним конфліктом чи окупацією, жодна особа не може мати правомірних очікувань щодо безкарності за вчинення діянь, які за своєю суттю суперечать загальним принципам права, визнаним цивілізованими націями.

Окремий блок результатів присвячено юридичній антропології військової покори, де обґрунтовано заміну парадигми «солдата-автомата» моделлю «деліберативного судження». Доведено, що «явна злочинність» наказу є об’єктивованим критерієм, заснованим на стандарті «цивілізованої свідомості». Встановлено, що обов’язок критичного оцінювання наказу превалює над вимогами субординації, якщо зміст директиви спрямований на заперечення людської гідності.

Практичним висновком статті є обґрунтування необхідності нормативної конвергенції українського законодавства з Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Запропоновано перехід до моделі об’єктивної презумпції явної злочинності наказів щодо геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Доведено, що імплементація положень, аналогічних статті
2.8.14 Проєкту нового КК України, остаточно розв’язує догматичну колізію, ліквідуючи потребу у процесуальному доведенні суб’єктивного усвідомлення незаконності наказу виконавцем, чим гарантується невідворотність покарання за найтяжчі злочини в межах перехідного правосуддя.