Криза прав людини та дерогація в Україні: між необхідністю та ризиками зловживання

Анотація

Стаття присвячена розкриттю підходів необхідності балансування питання між національною безпекою та забезпеченням прав людини під час правового режиму воєнного стану в Україні. Встановлено, що нинішня криза прав людини в Україні полягає не тільки у фактичному обмеженні прав, а й у структурному напруженні між питанням національної безпеки та приватними правами особи. Центральним інструментом першого блоку є дерогація – тимчасове відступлення від міжнародних зобов’язань, механізм застосування якої набув особливої актуальності в Україні, починаючи з 2014 року, а особливо після 2022 року.

Обґрунтовано, що законопроектна діяльність Верховної Ради України у 2026 році демонструє стійку тенденцію до інституціоналізації обмежувальних механізмів під впливом воєнного стану, що проявляється у розширенні повноважень державних органів, посиленні мобілізаційних інструментів та перегляді приватноправових конструкцій. Констатовано, що обмеження прав людини здебільшого набувають непрямого характеру, маскуючись під безпекові або організаційні заходи, що ускладнює їх ідентифікацію та ефективний контроль. Обмеження прав офіційно не декларується, але фактично звужується їх зміст через процедурні механізми.

Сформовано певні обриси сучасної кризи прав людини в Україні, в межах якої виділяємо інституційну кризу: 1) завантаженість судової системи; обмеженість доступу до правосуддя; зміна територіальної підсудності (евакуація судів); 2) нормативну кризу: колізії між міжнародним і національним правом; нечіткість законодавства щодо воєнного стану; 3) практичну кризу: свавільні затримання; обмеження свободи пересування; втручання у приватне життя.

Окреслено варіативності прояву дилеми дерогації, яка полягає у необхідності балансування питання між національною безпекою та забезпеченням прав людини через постійне встановлення і зважування під час ухвалення законів чи ухвалення судових рішенні з питань: 1) захисту території чи свобода людини; 2) боротьби з диверсіями та забезпеченням презумпції невинуватості, 3) здійснення контролю інформації та одночасно забезпечення свободи слова.