Джерела права в матеріальному сенсі

Анотація

Стаття присвячена проблематиці джерел права в матеріальному сенсі.

При цьому, оскільки широкомасштабне вторгнення РФ в Україну у 2022 р. не зупинило реалізацію засадничої мети зовнішньої політики нашої держави: її європейську та євроатлантичну інтеграцію, які, разом із процесами глобалізації, не лише сприяли динамічному оновленню законодавства, а й зближенню вітчизняної правової системи із стандартами ЄС і НАТО. У цих умовах питання про сутність і зміст джерел права набуває особливої актуальності.

Отже, метою цієї статті є цієї статті дослідження джерел права в матеріальному сенсі. Реалізація зазначеної мети потребує виконання низки наукових завдань. По-перше, загалом охарактеризувати джерело права в контексті його співвідношення з формою права. По-друге, охарактеризувати чотири базові виміри джерела права: матеріальний, гносеологічний, ідеологічний і формальний. По-третє, дослідити джерела права в матеріальному сенсі з урахуванням реалій минулого і сьогодення.

У статті обґрунтовано, що об’єднання в одну групу джерел права нормативно-правового акту, нормативного договору, правового звичаю, юридичного прецеденту та релігійно-правової норми є не зовсім коректним, оскільки будь-яка релігійно-правова норма фактично перетворюється або на нормативно-правовий акт, або на юридичний прецедент, або на правовий звичай. З’ясовано, що джерелами права в матеріальному сенсі можуть бути матеріальні умови життя суспільства, форми власності та інтереси людей. Доведено, що джерела права можна розглядати у чотирьох вимірах: формальному, матеріальному, ідеологічному та гносеологічному. При цьому відзначається, що джерело права у гносеологічному вимірі – це джерело пізнання, тобто ті документи, матеріали тощо, з яких люди отримують знання про право. Стаття містить висновок про те, що «Конституція Пилипа Орлика» не може вважатися першою в світі, оскільки є конституційним договором, а не Основним законом – нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили. Наголошується, що джерело права – це та першооснова, яка зумовлює процес утворення права і служить способом об’єктивації інформації про нього.

Практична цінність роботи полягає у необхідності створення системи базових правових понять та категорій задля вироблення єдиних підходів для їх розуміння і застосування.