Інститут добровільної відмови як критерій визначення початку перебігу строків давності співучасників

Анотація

У статті досліджується проблема визначення початкового моменту обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності співучасників кримінального правопорушення. Встановлено, що чинна редакція ст. 49 КК України не містить спеціальних положень щодо порядку обчислення строків давності для організатора, підбурювача та пособника, що породжує суперечливу судову практику та унеможливлює однакове застосування закону. Досліджено відповідну практику Верховного Суду України, зокрема постанову Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 9 вересня 2024 року у справі № 353/999/23, у якій Суд відійшов від формального підходу та пов’язав початок перебігу строків давності з моментом фактичного припинення триваючого злочину, а не з днем його юридичного закінчення. Проаналізовано рішення Вищого антикорупційного суду у справі № 991/9417/23, у якому строк давності для співучасника визначається моментом завершення його власної ролі у вчиненні кримінального правопорушення, що суперечить системній логіці інституту співучасті та принципу акцесорності кримінальної відповідальності. Окрему увагу приділено взаємозв’язку між інститутом давності та інститутом добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця, який залишається поза увагою національної кримінально-правової доктрини. Обґрунтовано авторський аргумент на підставі системного тлумачення ст. 17, 29, 31 та 49 КК України: оскільки організатор, підбурювач та пособник зберігають право на добровільну відмову аж до моменту вчинення кримінального правопорушення виконавцем, саме цей момент є єдино можливим початком перебігу строків давності для всіх співучасників. До цього моменту їхня участь є юридично незавершеною, а можливість добровільної відмови реальною та юридично гарантованою. Відповідно до ч. 2 ст. 29 КК України відповідальність співучасників є похідною від кримінального правопорушення виконавця, а отже давність так само має відраховуватися з цього моменту. Зроблено висновок про те, що початок перебігу строків давності для співучасників має визначатися моментом вчинення кримінального правопорушення виконавцем як єдиним юридично обґрунтованим критерієм, що випливає із системного тлумачення інститутів співучасті та добровільної відмови.