Удосконалення положень ст. 69-2 КК України на підставі їх аналізу та судової практики їх застосування

Анотація

Авторами було проведене дослідження положень Закону України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією” від 29.10.2024 № 4033-IX (далі – Закону України від 29.10.2024 № 4033-IX) в частині змін, внесених до чинного Кримінального кодексу України (далі – КК). При цьому було зроблено висновок про кардинальну зміну антикорупційної політики держави в частині протидії та запобігання корупції в бік суттєвого пом’якшення останньої. Цим Законом відбулося часткове скасування заборон щодо застосування окремих пільгових інститутів до осіб, засуджених за корупційні чи пов’язані з корупцією кримінальні правопорушення. Підставою для цього виступає укладена угода про визнання винуватості. Було встановлено, що прийняття Закону України від 29.10.2024 № 4033-IX зумовлене прагненням законодавця посилити ефективність протидії корупції шляхом стимулювання укладення угод про визнання винуватості на практиці та спробою одночасного забезпечення реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності та покарання для осіб, засуджених за корупційні чи пов’язані з корупцією кримінальні правопорушення у випадку призначення покарання за ст. 69-2 КК. Разом із тим, сама по собі позитивна ідея, закладена законодавцем у приписах Закону України від 29.10.2024 № 4033-IX, не усуває недоліків її нормативної реалізації. Зокрема, було встановлено, що ст. 69-2 КК, в якій вперше за роки чинності КК законодавець здійснює відсилку для встановлення підстав пом’якшення покарання до відповідних приписів Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), порушує вимоги ч. 3 ст. 3 КК.

Авторами були встановлені передумови та підстави застосування ст. 69-2 КК, уточнені їх кримінально-правові наслідки. Набули подальшого розвитку висновки про те, що підстави призначення покарання за приписами ст. 69-2 КК недостатньо формалізовані, тоді як кримінально- правові наслідки її застосування недостатньо диференційовані та не узгоджуються із приписами ст. 69-1 КК. Аналіз практики застосування ст. 69-2 КК лише підтвердив низку виявлених неузгодженостей між законодавчими приписами цієї статті та іншими нормами в межах розділу XI Загальної частини КК. До того ж були виявлені поодинокі випадки порушення судом та сторонами угоди про визнання винуватості способів пом’якшення покарання за правилами цієї статті. Так, інколи сторони угоди про визнання винуватості відмовлялися призначати одне із додаткових покарань, передбачених у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, як обов’язкове. Суд, який затверджував такі угоди, фактично допустив порушення приписів ч. 1 ст. 69-2 КК, що є підставою для апеляційного оскарження такого вироку та його подальшого скасування.

Була запропонована нова редакція ст. 69-2 КК, а також низка інших змін до інших норм як чинного КК, так і КПК, що дозволяють усунути виявлені розбіжності між ст. 69-2 та іншими нормами кримінального законодавства та недоліки у застосуванні приписів цієї статті на практиці.