Організація центральних органів державної влади за Австрійською Конституцією 1867 року

Анотація

У статті досліджено серію законів в Австрії та Угорщині, якими було закріплено конституційні основи Австро-Угорщини. Проаналізовано чинники, які викликали вказаний конституційний компроміс. Визначено, що правова природа відносин між двома основними складовими частинами держави характеризується по різному: від особистої унії до федерації. Констатовано, що австро-угорська угода не передбачала тексту конституційного договору – такою «вирівнюючою угодою» були закони, схвалені Сеймом Угорщини 20.03.1867 р. і аналогічні за змістом закони Рейхсрату Австрії, укладені 21.12.1867 року. Констатовано, що збалансувавши на певний час інтереси Австрії та Угорщини, компроміс 1867 р. «залишив за дужками» національні питання неугорських народів, які було віднесено до внутрішньої компетенції кожної з країн. Визначено, що за формою правління Австро-Угорщина була дуалістичною (двоєдиною) монархією в якій кожна з держав мала свої власні законодавчі, виконавчі та судові органи. Визначено, що це не була класична федерація, а дуалістична держава з елементами федералізму, яка була створена для збереження імперії в умовах кризи. Стверджується, що двояке становище монарха визначило особливості носія верховної влади у східній і західній частині Габсбурзької монархії. Окреслено коло повноважень імператора Франца Йосифа І за конституцією 1867 року. Проаналізовано спосіб формування, склад та діяльність Палати панів та Палати депутатів Австрійського парламенту – Державної ради, який базувався на становому принципі. Констатовано, що хоча за своєю правовою природою Конституція 1867 р. вважалась ліберальною, вона зберегла у собі цензову систему. Проаналізовано розмежування компетенцій між Австрійським парламентом та крайовими сеймами австрійської частини імперії. Визначено конституційний статус, повноваження та порядок прийняття рішень спільними делегаціями – комісіями, наділеними законодавчою владою. Констатовано, що вищим органом державної влади в Австрії був Кабінет Міністрів, який за законом відповідав перед парламентом, а фактично – лише перед імператором. Охарактеризовано статус, повноваження та функції міністрів без портфеля а також спільних міністрів. Визначено сферу компетенції Імперського суду. Стверджується, що до спільних справ імперії належали зовнішня політика, військо і військовий флот, а також фінанси. Охарактеризовано структуру місцевих органів державної влади. Запропоновано власні висновки з проаналізованого матеріалу.