Цифровізація правовідносин в Україні крізь призму стандартів Європейського Союзу

Анотація

У статті здійснено комплексний теоретико-правовий аналіз цифровізації правовідносин в Україні крізь призму стандартів Європейського Союзу. Обґрунтовано, що цифровізація на сучасному етапі є не лише технологічним явищем, пов’язаним із поширенням електронних сервісів, а й чинником глибокої трансформації механізму правового регулювання. Вона змінює юридичні форми реалізації прав і обов’язків, розширює коло об’єктів правового впливу за рахунок даних, електронної ідентифікації, цифрових платформ, автоматизованих процедур і систем штучного інтелекту, а також зумовлює переосмислення змісту права на приватність, права на інформацію, правосуб’єктності, юридичної відповідальності та меж допустимого втручання держави у сферу прав і свобод людини.

У роботі показано, що у праві Європейського Союзу цифрова трансформація дістала системне нормативне оформлення через акти у сферах захисту персональних даних, електронної ідентифікації та довірчих послуг, регулювання цифрових платформ і цифрових ринків, врядування даними, кібербезпеки та штучного інтелекту. Доведено, що ця нормативна модель має людиноцентричний характер і ґрунтується на принципах пропорційності, прозорості, підзвітності, людського контролю та ефективного захисту фундаментальних прав у цифровому середовищі. Встановлено, що Україна вже досягла помітного прогресу у сферах електронних публічних послуг, електронної ідентифікації, електронного документообігу, цифрового контенту, відкритих даних та окремих аспектів кібербезпеки. Водночас обґрунтовано, що процес наближення до стандартів ЄС залишається нерівномірним і незавершеним у частині захисту персональних даних, правового режиму цифрових платформ, управління даними та нормативного регулювання штучного інтелекту.

Окрему увагу приділено аналізу судової практики Верховного Суду, яка конкретизує правове значення електронного документа, формує підходи до оцінки допустимості використання персональних і біометричних даних, визначає розподіл ризиків і доказового тягаря у цифровому середовищі, а також поступово закріплює стандарт відповідального використання інструментів штучного інтелекту у правничій діяльності. Зроблено висновок, що цифровізація правовідносин в Україні має розглядатися як багатовимірний процес оновлення правового регулювання, у якому подальша гармонізація з правом Європейського Союзу потребує не лише технічної модернізації, а й послідовного зміцнення правових гарантій, інституційної спроможності та судового контролю.