Компенсація за час вимушеного прогулу: еволюція судової практики та нові підходи у реформованому трудовому законодавстві

Анотація

Статтю присвячено комплексному дослідженню правової природи та механізму компенсації за час вимушеного прогулу в умовах трансформації трудового законодавства України. У роботі проаналізовано нормативні засади регулювання відповідних правовідносин, насамперед положення статей 235 - 236 Кодексу законів про працю України, їх системний зв’язок із процесуальними нормами цивільного судочинства, а також із законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Розкрито зміст поняття «вимушений прогул» як періоду фактичної неможливості працівника виконувати трудові обов’язки з причин, що не залежать від нього, та обґрунтовано його доктринальне значення в системі гарантій права на працю.

Особливу увагу приділено аналізу сучасної судової практики, зокрема правових позицій Верховного Суду щодо визначення початку і закінчення періоду вимушеного прогулу, тривалості компенсації, порядку обчислення середнього заробітку, а також правової природи відповідної виплати як різновиду заробітної плати, а не відшкодування шкоди. На прикладі конкретних судових справ продемонстровано тенденцію до розширювального тлумачення гарантій працівника, зокрема щодо можливості стягнення середнього заробітку за період понад один рік у разі тривалого судового розгляду не з вини працівника, а також щодо звільнення працівника від сплати судового збору у спорах про поновлення на роботі.

У статті також проаналізовано законодавчі новели, пов’язані із зарахуванням періоду вимушеного прогулу до страхового стажу та нарахуванням єдиного соціального внеску на суми відповідних виплат, що свідчить про поступове посилення соціальної спрямованості трудового права. Окреслено ризики та фінансові наслідки для роботодавців, пов’язані зі зростанням обсягу відповідальності у випадку незаконного звільнення, а також процесуальні гарантії доступу працівника до правосуддя.

Зроблено висновок про формування в українській правозастосовній практиці стабільної концепції повної компенсації за час вимушеного прогулу як інструмент відновлення порушеного трудового права. Обґрунтовано доцільність подальшої кодифікації та деталізації відповідних положень у межах реформованого трудового законодавства з метою підвищення правової визначеності, забезпечення балансу інтересів сторін трудових правовідносин та уніфікації судової практики.