Право пацієнта на відмову від лікування як прояв особистої автономії: окремі актуальні питання

Анотація

Стаття присвячена теоретико-правовому аналізу окремих актуальних питань права пацієнта на відмову від медичного лікування та реанімаційних заходів як прояву принципу особистої автономії в системі соматичних прав людини. Зазначена проблематика розглядається на перетині медичного права, біоетики, конституційного права та міжнародного права прав людини, що зумовлює її міждисциплінарний характер та практичну значущість в умовах стрімкого розвитку медичних технологій. Обґрунтовано, що право на відмову від медичного втручання є «негативним» правом, яке ґрунтується на доктрині інформованої згоди та принципі поваги до людської гідності, і принципово відрізняється від «позитивного» права на отримання медичної допомоги. Наголошується, що патерналістська модель медицини поступово замінюється партнерською, де центральне місце посідає поінформована та вільна згода пацієнта, а право на відмову від лікування є її логічним продовженням. Досліджено питання відмови від реанімаційних заходів, у тому числі правовий статус DNR-розпоряджень та інституту завчасно висловлених побажань (advance directives). Розглянуто особливості правового становища недієздатних осіб та механізми прийняття медичних рішень на їхню користь родичами або уповноваженими представниками. Проаналізовано практику Європейського суду з прав людини у справах Arskaya v. Ukraine (2013), Lambert v. France (2015) та Pindo Mulla v. Spain (2024), які сформували ключові стандарти щодо позитивних зобов’язань держави у сфері медичного права та поваги до автономії пацієнта. Здійснено порівняльно-правовий аналіз підходів до законодавчого регулювання права на відмову від лікування у США, державах-членах ЄС та в Україні. Встановлено, що вітчизняне законодавство не містить системного механізму завчасного письмового волевиявлення пацієнта, що породжує правову невизначеність та унеможливлює реальну реалізацію права на самовизначення у критичних медичних ситуаціях. За результатами дослідження сформульовано пропозиції щодо законодавчого закріплення інституту медичного заповіту (living will) та механізму призначення медичного представника (health-care proxy) в українському праві з урахуванням міжнародних стандартів і досвіду зарубіжних правових систем.