Гендерний вимір права на безпечне довкілля у контексті зміни клімату

Анотація

Стаття присвячена комплексному міжнародно-правовому аналізу гендерного виміру реалізації права людини на чисте, здорове та стале довкілля у контексті зміни клімату. Досліджено трансформацію кліматичних зобов’язань держав у площину прав людини з урахуванням принципів недискримінації та субстантивної рівності, підтверджених універсальними стандартами прав людини, а також консультативним висновком Міжнародного Суду ООН щодо зобов’язань держав у контексті зміни клімату та практикою судових і квазісудових органів у сфері міжнародного захисту прав людини. Розкрито взаємодію міжнародного права навколишнього середовища, міжнародного права прав людини та механізмів захисту екологічних прав, включно з практикою Європейського суду з прав людини та Суду справедливості Європейського Союзу. Обґрунтовано, що формально гендерно нейтральні кліматичні заходи можуть мати диференційований вплив на доступ до екологічних благ, участь у процесах ухвалення рішень і можливість ефективного судового захисту, що зумовлює необхідність системного врахування гендерного аспекту під час оцінки виконання державами їхніх позитивних зобов’язань у сфері зміни клімату, а також урахування перехресної дискримінації, соціально-економічної вразливості та непропорційного впливу кліматичних ризиків на жінок, дітей і маргіналізовані групи населення. Виявлено фрагментарність інституційної взаємодії кліматичного та правозахисного режимів і відсутність чітко визначених гендерно орієнтованих стандартів належної обачності у кліматичній політиці держав. Сформульовано систему юридично релевантних критеріїв оцінки гендерного виміру кліматичних рішень, що охоплюють забезпечення субстантивної рівності, процедурної участі, доступу до правосуддя, ефективності засобів захисту та відповідність кліматичної політики міжнародно-правовим стандартам належної обачності. Доведено, що послідовна інтеграція гендерного підходу у тлумачення та застосування міжнародних кліматичних зобов’язань сприяє більш повному забезпеченню права на безпечне довкілля, підвищує інституційну узгодженість правових режимів та зміцнює універсальність сучасного міжнародного правопорядку.