Дипломатичний захист у системі сучасного міжнародного права: еволюція, кодифікація та трансформація функцій

Анотація

Статтю присвячено дослідженню інституту дипломатичного захисту як одного з фундаментальних і водночас трансформованих механізмів сучасного міжнародного публічного права. Здійснено системний аналіз еволюції даного інституту від його класичних доктринальних витоків до сучасного стану функціонування в умовах зростаючої ролі міжнародних механізмів захисту прав людини та розвитку міжнародного інвестиційного права. Особливу увагу приділено з’ясуванню місця дипломатичного захисту в структурі сучасного міжнародного правопорядку, його співвідношенню з іншими формами міжнародно-правового захисту особи, а також проблемам його кодифікації та практичного застосування. Розкрито історико-правові передумови становлення дипломатичного захисту та показано, що його формування було тісно пов’язане з розвитком класичної системи міжнародного права, в якій держава виступала основним і фактично єдиним суб’єктом міжнародно-правових відносин. Досліджено процес трансформації дипломатичного захисту з інструменту політичного та економічного впливу, характерного для практики XIX – початку XX століття, у правовий механізм, спрямований на відновлення порушених прав громадян і юридичних осіб за кордоном.

Показано, що становлення системи міжнародного захисту прав людини та формування інституцій міжнародного інвестиційного арбітражу суттєво обмежили сферу його застосування, але не призвели до втрати його значення. Навпаки, дипломатичний захист поступово трансформувався у своєрідний «резервний» механізм, що активізується у випадках, коли інші правові інструменти виявляються неефективними або недоступними.

Проаналізовано процес кодифікації інституту дипломатичного захисту в межах діяльності Комісії міжнародного права ООН, що став важливим етапом у систематизації норм, які регулюють національну належність вимог, безперервність громадянства, особливості дипломатичного захисту фізичних і юридичних осіб, а також принцип вичерпання внутрішніх засобів правового захисту. Показано, що процес кодифікації супроводжувався значними теоретичними дискусіями щодо природи дипломатичного захисту, співвідношення між правом і обов’язком держави здійснювати захист своїх громадян, а також щодо зміни ролі індивіда у міжнародному праві.