Міжнародно-правове регулювання стандартів соціального партнерства

Анотація

В статті розглядаються особливості правової регламентації міжнародно-правового регулювання стандартів соціального партнерства та визначення перспектив його розвитку. Висловлена думка, що міжнародно-правові норми в умовах глобалізації є інструментом регулювання взаємозв’язків у світовому масштабі. Вони сприяють миру, безпеці, стабільному розвитку, захисту прав людини та правовій визначеності. У майбутньому їх роль лише зростатиме, адже глобальні виклики потребують спільних рішень, заснованих на загальноприйнятих правових принципах. Константовано, що міжнародно-правове регулювання соціального партнерства здійснюється на рівні ООН в цілому і МОП, зокрема як спеціалізованої установи ООН з питань, пов’язаних із трудовими відносинами, спрямованої на забезпечення захисту прав людини.

Зазначено, що в сфері міжнародно-правового регулювання соціальних стандартів діють такі основні міжнародні акти як, Конвенція МОП №87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію» 1950 р., Конвенція МОП №98 «Про застосування принципів права на організацію та ведення колективних переговорів» 1948 р., Конвенція МОП № 135 «Про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються» 1971 р., Рекомендація МОП № 143 «Про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються» 1971 р., Хартія Європейського співтовариства про основні соціальні права працівників 1989 р. на регіональному рівні, а також інші універсальні документи, що доповнюють зазначений правовий масив.

На основі аналізу наукових точок зору та законодавства, автори приходить до висновку, що соціальне партнерство є ключовим елементом сучасної системи трудових відносин, забезпечуючи баланс інтересів між працівниками, роботодавцями та державою. Його ефективність залежить від наявності чітко визначених міжнародно-правових стандартів. Водночас, зауважено, що регулювання соціального партнерства на міжнародному рівні потребує подальшого вдосконалення, зокрема через посилення контролю за виконанням міжнародних зобов’язань, підтримку діалогу між учасниками трудових відносин та розширення участі профспілок інших представницьких організацій у прийнятті рішень.