Кримінальна відповідальність за відмову від військової служби на підставі релігійних та світоглядних переконань: колізії національного законодавства та міжнародні стандарти

Анотація

У статті на основі системного тлумачення національного законодавства та стандартів ЄКПЛ обґрунтовано юридичну неспроможність поточної практики притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які відмовляються від військової служби під час мобілізації на підставі релігійних та світоглядних переконань. Доведено, що ситуація «нормативного вакууму», спричинена бездіяльністю законодавця щодо імплементації конституційної гарантії (ч. 4 ст. 35 Конституції України) у спеціальне законодавство воєнного часу, не може слугувати легітимною підставою для кримінальної репресії.

Ключовим результатом дослідження є доктринальне спростування наявності у діяннях сумлінних відмовників складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України. Аргументовано, що реалізація особою конституційного права прямої дії виключає обов’язкові ознаки кримінального правопорушення – протиправність та суспільну небезпечність. Окрему увагу приділено дефектам суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення: доведено відсутність прямого умислу на ухилення від конституційного обов’язку, оскільки метою особи є не уникнення захисту Вітчизни, а його виконання у специфічній, невійськовій формі, що є сумісною з імперативами совісті (forum internum).

Здійснено критичний аналіз трансформації судової доктрини (зокрема, правової позиції Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.10.2025), яка через механізм «захисного релятивізму» легітимізувала пріоритет мілітарної доцільності над абсолютними правами людини. Констатовано, що застосування до відмовників покарань у виді реального позбавлення волі за відсутності механізму відновлення права створює ефект «громадянської смерті» (civil death) та призводить до порушення статті 3 ЄКПЛ через кумулятивний характер кримінального переслідування.

Запропоновано авторську модель виходу із правової колізії, що базується на відмові від дискримінаційного конфесійного підходу (членство у зареєстрованих організаціях) на користь індивідуального «тесту на щирість» (sincerity test). Обґрунтовано необхідність застосування критеріїв «обґрунтованості» (reasonability) та послідовності переконань як єдиної умови для доступу до альтернативної служби. Сформульовано висновок, що доктринально виваженим рішенням є не інтеграція відмовників у небойові підрозділи ЗСУ, а створення інституційно відокремленої цивільної служби («справжня альтернатива»), що відповідає принципу nullum crimen sine lege та унеможливлює кримінальне переслідування за конфлікт совісті.