Доступ роботодавця до робочих електронних засобів працівника: нагальність створення правової рамки

Анотація

Стаття присвячена актуальній та малодослідженій у національній доктрині трудового права темі – доступу роботодавця до електронних засобів працівника з метою збору та моніторингу інформації (документів, матеріалів), яку працівник зберігає на таких засобах. У статті наголошується, що захист права на приватність не обмежується лише життям працівника поза роботою, а має гарантуватися і в процесі виконання трудових обов’язків.

Цифровізація праці загалом призвела не тільки до виникнення нових форм зайнятості, але і до зміни способів виконання роботи у багатьох сферах. Наслідком цих процесів стало й те, що і контроль роботодавця за виконанням працівником трудової функції роботодавця теж змінився. Очевидним є той факт, що традиційні форми контролю не завжди є ефективними, тому завдяки цифровізації виникають новітні, нетрадиційні форми контролю як-то: моніторинг використання працівниками мережі Internet, соціальних мереж, активності працівника за комп’ютером під час виконання ним своєї роботи; здійснення відеоспостереження за працівниками та прослуховування його розмов; GPRS-спостереження та GPS-спостереження тощо. Такі нав’язливі форми контролю, подекуди, є втручанням у приватне життя працівника, тому необхідно віднайти допустимі межі такого втручання.

У статті акцентується увага на конституційному праві, яке захищає особу від незаконного втручання в особисте та сімейне життя. Також наводиться офіційне тлумачення Конституційного Суду України, яке сприяє кращому розумінню цього права та меж його захисту.

Враховуючи фундаментальність та глобальність права на повагу до приватного та сімейного життя, у науковій розвідці наводяться норми міжнародного права (Європейська конвенція з прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права) та інструменти їх правового захисту.

Невід’ємною частиною новочасної правової дійсності є прецедентна практика Європейського суду з прав людини. У статті аналізуються та наводяться ключові правові висновки Суду (Libert v. France та Guyvan v. Ukraine) щодо права роботодавця мати доступ до електронних засобів працівника. Розкривається питання допустимості працівником зберігання особистої інформації на робочих електронних засобах.

Окреме місце у науковому дослідженні присвячене першій спробі унормувати питання доступу роботодавця до електронних засобів працівника в проєкті Трудового кодексу. Загалом дано позитивну оцінку сформульованої в проєкті норми, але також надано рекомендації щодо її удосконалення у процесі схвалення Парламентом.